Ґрейс. Я їй так вичитала за її поведiнку, що вона повiк пам’ятатиме.
Чартерiс (ухвалюючи). Це ви добре зробили, любко моя. (Його рука сковзає їй навколо стану). Один-єдиний поцiлунок, щоб потiшити мене.
Ґрейс (знадливо пiдставляючи щоку). Дурненький хлопчику! (Вiн цiлує її). Ну, пiшли! (Виходять удвох).
Дія четверта
Вiтальня у Параморовому помешканнi на Сейвiл-Роу. Похмурнувато-солiдне вмеблювання, так би мовити, пасує до Параморового сурдута й вилогiв. Кiмнату видно з боку чiльних вiкон. У заднiй стiнi, близько до лiвого кута — дверi. Другi дверi — легкi, нечутнi, оббитi зеленою баєю, у стiнi праворуч, ведуть до Параморового приймального покою. Камiн мiститься лiворуч, ближче од нього канапа, подiбна до лави, стоїть пiд прямим кутом до стiни. Праворуч, ближче зелених дверей, стiна заставлена книжковою шафою. За дверима, у кутку — шафка з анатомiчними препаратами, над нею — фотографiчна копiя Рембрандтової «Школи анатомiї», у рамцях. Посерединi, трохи праворуч, чайний стiл.
Парамор сидить у фотелi з круглою спинкою i колiщатками на нiжках та наливає чай. Джулiя сидить проти нього, спиною до вогню. Вiн у дуже пiднесеному настрої, вона — в дуже пригнiченому.
Парамор (передаючи їй чашку, що саме наповнив чаєм). Прошу! Заварювати чай — це одна з небагатьох речей, на яких я, мабуть, досконало розумiюсь. Прошу вас, тiстечка.
Джулiя. Нi, дякую. Я не люблю солодощiв. (Ставить чашку не покуштувавши.)
Парамор. Чаєвi чогось бракує.
Джулiя. Нi, вiн чудовий.
Парамор. Боюсь, що я поганий спiврозмовник. Я, справдi, надто професiйна людина. Я стаю блискучий тiльки пiд час консультацiй. І майже бажаю, щоб вам трапилась серйозна хвороба, аби виявити перед вами всi мої знання й симпатiю. А так — я можу тiльки милуватись вами й почувати, яка приємна ваша присутнiсть.
Джулiя (гiрко). І пестити мене, i казати менi любi речi! Дивуюсь, як ви ще не запропонуєте менi молочка у мисочцi!
Парамор (здивовано). Чому?
Джулiя. Бо ви, здається, дивитесь на мене майже так, наче я — якась персидська кицька.
Парамор (з глибоким докором). Мiс Крей...
Джулiя (рiзко його уриваючи). О, не варт заперечувати. Я звикла до цього: здається, я можу викликати прихильнiсть лише такого ґатунку. (Іронiчно). Можете собi уявити, як це приємно!
Парамор. Люба мiс Крейвен, як можна казати такi цинiчнi речi! Ви, в яку люди на вулицi закохуються з одного погляду, коли ви проходите! Та в клубi я завжди по обличчях чоловiкiв можу сказати, чи були ви перед тим у кiмнатi.
Джулiя (з погордливою ґримасою). О, я ненавиджу цей вираз їхнiх облич. Чи знаєте ви, що, вiдколи я народилась, жодна людська iстота нiколи не дбала за мене?
Парамор. Це неправда, мiс Крейвен. Навiть якби це було правдиво щодо вашого батька й Чартерiса, який шалено вас кохає, незважаючи на те, що ви до нього не прихильнi, — це не правдиво щодо мене.
Джулiя (вражено). Хто це вам сказав про Чартерiса?
Парамор. Та вiн же сам.
Джулiя (з глибокою, уїдливою переконанiстю). Вiн дбає тiльки за одну особу в свiтi; ця особа — вiн сам. В усьому його єствi немає найдрiбнiшої рисочки, не просякнутої егоїзмом. Вiн не пожертвував би й однiєї години свого справжнього життя... (Ридання душить її; вона рвучко пiдводиться, скрикуючи.) Всi ви однаковi, кожен iз вас такий. Навiть батько вбачає в менi тiльки мазунчика. (Вiдходить до камiна й стоїть спиною до Парамора).
Парамор (покiрливо iдучи за нею). Я не заслужив цього од вас, — справдi, не заслужив.
Джулiя (дорiкаючи йому). Тодi нащо ж ви у мене за спиною провадите про мене розмови з Чартерiсом?
Парамор. Ми не говорили про вас нiчого непоштивого. Цього нiхто нiколи не посмiє зробити в моїй присутностi. Ми говорили про справу, найближчу нашим серцям.
Джулiя. Його серцю! О Боже, його серцю. (Сiдає на канапку й затуляє обличчя).
Парамор (сумно). Я бачу, що ви любите його, мiс Крейвен.
Джулiя (одразу пiдводячи голову). Якщо вiн каже це, вiн бреше. Якщо ви коли почуєте, що я цiкавлюсь ним, можете заперечувати — це неправда.
Парамор (швидко наближаючись до неї). Мiс Крейвен, то для мене шлях вiльний?
Джулiя (втрачаючи цiкавiсть до розмови й похмуро позираючи у вогонь). Що ви хочете сказати?
Парамор (рвучко). Зрозумiйте, що я хочу сказати. Спростуйте поговiр про вашу прихильнiсть до Чартерiса, але не на словах — вiн занадто поширився, — а тим, що станете менi дружиною. (Серйозно). Вiрте менi — не сама лише ваша врода вабить мене... (Джулiя, зацiкавившись, швидко зиркає на нього). Я знаю й iнших вродливих жiнок... То ваше серце, ваша щирiсть, ваша чиста безпосереднiсть (Джулiя пiдводиться i дивиться на нього, не дихаючи, сповнена нової надiї), всi багатi дари вашого характеру, якi ще тiльки напiврозвинулись, бо вас нiколи не розумiли тi, що вас оточували.
Джулiя (пильно дивлячись на нього i проте стаючи глузливо скептичною щодо себе). Ви справдi вбачили все це в менi?
Парамор. Я вiдчув це. Я самотнiй на весь свiт, i менi потрiбнi ви, Джулiє. Ось як я вiдчув, що ви теж самотнi на ввесь свiт.
Джулiя (з театральним пафосом). У цьому ви маєте рацiю. Я справдi самотня на ввесь свiт.
Парамор (несмiливо наближаючись до неї). З вами я б не був самотнiй. А ви?.. зi мною?
Джулiя. З вами? (Швидко вiдходить подалi од нього, пiд захист чайного столу). Нi, нi. Я не можу примусити себе... (Уриває збентежено й спокiйно позирає навкруги). О, я не знаю, що робити. Ви забагато чекатимете од мене. (Сiдає).
Парамор. Я бiльше вiрю в вас, нiж ви самi. Ваша вдача багатiша, нiж ви гадаєте.
Джулiя (з сумнiвом). А ви справдi вiрите, що я не таке поверхове, ревниве створiння iз скаженим темпераментом, за яке всi вони мене вважають?
Парамор. Я ладен вiддати своє щастя до ваших рук. Чи вам це каже, якої я про вас думки?
Джулiя. Так, я вiрю, що ви справдi любите мене. (Вiн у захопленнi наближається до неї; охоплена непоборним збуренням почуттiв, вона пiдводиться з рукою, пiднятою, наче щоб ударити його, скрикуючи). Нi, нi, нi, нi! Я не можу! Це неможливо! (Іде до дверей).
Парамор (напружено дивлячись їй услiд). Значить, Чартерiс?
Джулiя (зупиняючись i повертаючись). А, ви так гадаєте! (Повертається). Слухайте. Якщо я скажу «так», чи пообiцяєте ви менi не торкатись мене... дати менi час, щоб звикнути до думки про нашi новi стосунки.
Парамор. Обiцяю, клянусь честю. Нiзащо в свiтi я не приневолив би вас.