Із долоні села
Вечір дзьобає зерна
Сну звірини
Добраніч кажу я подумки
І кличу тишу
Безмовно на ім'я.
З книжки
«ДЕКОТРІ ІЗ СЛІВ, ЯКІ ДОСІ МЕНІ БУЛИ ЗАБОРОНЕНІ»
(1937)
СЛОВА
НАЙЛІПШІ
як
ІНШІ
о моя
імперія
ЛЮДИНИ
З книжки
«ВІДКРИТА КНИГА І»
(1938-1940)
Покласти край
Ноги в черевичках із щирого золота
По коліна в холодній глині
Бовваніють мури вкриті м'ясом-непотребом
Постають перед очима звірі мертві
Ось у липкому вирі
Навік застигли зморшки ґримас
Ось домовини народжують
Ось келихи повні піску
Й порожні
Ось потопельники ідуть на дно
Кров зруйнована
В бездонних водах своїх надій минулих
Мертвий листок слабка злоба
Усупереч бажанню й радості
Спочинок знайшов свого хазяїна
На ложі з каміння і шпичаків
Плуг слів зіржавів
Жодна борозна кохання не пройде тілом
Скорботна праця кинута немов хабар
Прожерливому вбозтву
Падають мури вкриті серцезворушними гербами
Що світло бачили в людині
Одні геть почорніли з сорому
Інші славлять своє паскудство
Найчистіші очі опускаються
Навіть собаки тут горопашні.
Зір дарує життя
І
Проміння очей і сонця
Гілки і водограї
Світло землі і неба
Людини і забуття людини
Хмара затягує землю
Хмара затягує небо
Раптом світло мене полишає
Лише смерть лишається незрушною
Я вже тінь я нічого не бачу
Сонця жовтого сонця червоного
Сонця білого неба мінливого
Я вже й не відаю
Місця щастя живого
На березі пітьми без неба без землі.
II
Вранці гілля горить
Клекіт птахів
Надвечір дерева тихі
Здригаючись день спочиває.
III
Пощезло все дахи і навіть небо
Навіть тінь з гілок упала
На вершечки шовкових мохів
Навіть слова і погляди змирились
Сестри-дзеркальниці моїх сліз
Зорі сяяли довкруж мого вікна
А мої очі знову згорнувши свої крила на ніч
Жили безмежним всесвітом.
IV
У морок саду
Приходять невидимі дівчата
Чистіші за короткі зливи опівдні
Мій сон сприймає їх за друзів
Вони мене п'янять своєю таїною
Своїми легковажними люб'язностями.
V
Єдині холод і вогонь
Єдині твої губи й очі
Від твого шалу чекають мудрости
Що творить образ жінки й чоловіка.
VI
Чоловік із ніжною усмішкою
Жінка з ніжними повіками
Чоловік з рум'яними щоками
Жінка з руками ніжними й свіжими
Чоловік зі спокійними зіницями
Жінка з губами палкими
Чоловік по вінця повен слів
Жінка із закоханими очима
Чоловік з двома придатними руками
Жінка з руками здорового глузду
Чоловік зі світилами сталими
Жінка з грудьми витривалости
Нема нічого що вас тримає
Мої коханки мене випробовують.
VII
Ріка велика плине
Велика до сонця й маленька до місяця
Всіма шляхами і манівцями
Не зможу я на неї вказати пальцем
Я знаю долю світла
У мене його досить щоб тішитися його сяйвом
Аби мені завершити торкаючись моїх повік
Для того щоб нічого не жило без мене.