Чен Сінь надовго замовкла, бо не могла підібрати жодного влучного слова.
— Не зроби вдруге тієї самої помилки, — промовив Вейд, і кожне його слово було нещадним ударом важезного молота по серцю Чен Сінь.
Зворотний відлік добіг кінця: воднева бомба здетонувала. Через відсутність атмосфери в космічному просторі майже вся енергія від вибуху перетворилася на випромінювання. Камера прямої трансляції, що знаходилася на відстані 400 кілометрів від епіцентру вибуху, показала, як у космосі поруч із Сонцем з’явилася ще одна вогняна куля, яскравість світіння та розміри якої швидко перевищили звичні показники нашого світила. Світлофільтри камери швидко затемнювали картинку, але якби хтось ризикнув із такої відстані поглянути на вогняну квітку неозброєним оком, то лишився б у темряві довіку. Коли вогняна куля запалала на максимумі яскравості, на екрані трансляції не залишилося нічого, крім білизни найчистішого снігу. Полум’я ніби збиралося поглинути увесь Всесвіт.
Чен Сінь і Вейд, заховані в тіні уламка астероїда, не побачили нічого, оскільки інформаційне вікно в човнику було неактивоване. Але вони помітили, як за одну секунду зросла яскравість «Сатурна». Цієї ж миті з того боку «Юпітера», що був звернений до «Сонця», почали розтікатися потоки лави. Зриваючись із країв брили, вони світилися тьмяно-червоним, але, відлетівши на деяку відстань, осяяні загравою ядерного вибуху, перетворювалися на сліпучі бризки феєрверка. Ізсередини човника це скидалося на сріблястий водоспад, що струменіє в напрямку Землі. До цієї миті чотири менші каменюки, які уособлювати планети земної групи, перетворилися на ніщо, тоді як гігантські брили «планет-гігантів» почали нагадувати чотири ріжки морозива, обпалені з одного боку газовим пальником. Їхні сторони, обернені до епіцентру вибуху, швидко оплавилися й набули форми ідеальних гладеньких півкуль, що тягнули за собою довгі хвости срібної лави. Через десять секунд після того, як випромінювання досягло поверхні «Юпітера», його накрила хвиля з частинок імітованої зоряної речовини — оболонки водневої бомби. Помітно завібрувавши, брила почала повільно рухатися в напрямку від «Сонця» — рушії човника миттєво відреагували, продовжуючи утримувати суденце на заданій відстані від «планети».
Вогняна куля палала приблизно тридцять секунд і згасла в один момент. Космос перетворився на велику залу, в якій раптово вимкнули світло. Сонце, що перебувало на відстані близько однієї астрономічної одиниці, здавалося тьмяним, як ніколи. Зі зникненням вогняної кулі стало помітно червоне світіння, що лилося з протилежного боку уламка астероїда. Спочатку воно було дуже яскравим, ніби брила справді горіла, але холод порожнечі космосу швидко вистудив цей вогонь, залишивши лише тьмяно-червоні полиски. Затверділі потоки лави по краях брили нагадували довгі пасма волосся.
Усі 50 човників, схованих за чотирма скелями, лишилися цілими й неушкодженими.
Зображення прямої трансляції з п’ятисекундною затримкою долинуло до Землі, й люди зайшлися криками радості. Надія на світле майбутнє вибухнула не менш яскраво за водневу бомбу. Мети експерименту було повністю досягнуто.
— Не зроби вдруге тієї самої помилки, — знову повторив Вейд, ніби все, що щойно сталося, було лише тимчасовою завадою, яка перервала їхню розмову.
Чен Сінь кинула погляд у напрямку човника, на якому прилетів Вейд. Четверо чоловіків у легких скафандрах не зводили очей з її суденця, незважаючи на світлове шоу. Чен Сінь знала, що заявок від добровольців для участі у випробуванні назбиралося понад десять тисяч, тож тут могли бути присутніми лише відомі й упливові особи. І хоча Вейд щойно звільнився з в’язниці, він мав серйозних покровителів — міг розраховувати принаймні на тих чотирьох, які допомогли йому роздобути цей човник. Ще 11 років тому, коли Вейд змагався за посаду Мечоносця, він уже мав багато вірних послідовників і ще більшу кількість прихильників. Подейкували, що він навіть заснував таємну організацію, яка могла діяти й донині. Вейд нагадував шматок ядерного палива: навіть якби його помістити в закритий свинцевий контейнер, люди навколо все одно відчували б владність цього чоловіка та його загрозу для навколишніх.
— Я маю обміркувати почуте, — сказала Чен Сінь.
— Звісно, ти повинна все добре зважити, — Вейд просто кивнув у відповідь. Потім, безшумно розвернувшись, попрямував назад до свого корабля. Люки зачинилися, й човники розстикувалися.
Вистиглі краплі лави, немов хмари космічного пилу на тлі зоряного неба, неспішно линули в напрямку Землі. Чен Сінь відчула, як невидимі пальці відпускають її серце, й вона теж перетворюється на пилинку, що дрейфує безкраєм космосу.
На зворотному шляху, коли до Землі лишилося менш ніж 300 тисяч кілометрів і затримки в сеансі зв’язку стали непомітними, Чен Сінь зателефонувала АА й розповіла їй про зустріч із Вейдом.
— Зроби, як він сказав, і дай те, що він просить! — не вагаючись, відповіла АА.
— Ти… — Чен Сінь здивовано поглянула на зображення АА в інформаційному вікні. Вона гадала, що її позиція стане найбільшою перешкодою.
— Він має рацію: тобі це не до снаги. Така спроба дійсно повністю зруйнує твою особистість! Але він — ця сволота, справжній демон, убивця, кар’єрист, політичний терорист і божевільний технократ — зможе це зробити. Він має достатньо хисту й сил для цього, тож нехай спробує! Якщо він так хоче стрибнути в це пекло, то відійди вбік і дай йому таку можливість!
— А як щодо тебе?
— Я ніколи не працюватиму з ним, це зрозуміло, — відповіла АА з посмішкою. — Відтоді як проголосили заборону розробки надшвидкісних кораблів, мені теж не стане духу продовжувати роботу над цим проєктом. Я заберу належну мені частку в компанії і займуся чимось, що мені до душі. І тобі раджу вчинити так само.
За два дні у прозорій конференц-залі штаб-квартири «Зоряного кільця» Чен Сінь знову зустрілася з Вейдом.
— Я готова дати все, що тобі потрібно, — сказала Чен Сінь.
— Тоді ти негайно ляжеш у гібернацію, — без роздумів відповів Вейд. — Бо твоя присутність може мати негативні наслідки для реалізації нашого задуму.
— Я так і планувала, — кивнула Чен Сінь.
— Ми розбудимо тебе в той день, коли досягнемо успіху, й він стане твоїм також. Якщо до того часу надшвидкісні кораблі все ще лишатимуться поза законом, то вся відповідальність ляже на нас; якщо ж світ уже буде готовий до такого успіху, то вся слава дістанеться тобі… Але це станеться не раніше ніж за пів століття чи навіть пізніше. Ти ще будеш молодою, а ми всі зістаримося.
— Але я маю одну умову.
— Озвучуй.
— Якщо твоя робота над проєктом бодай гіпотетично зможе зашкодити людству — ти маєш розбудити мене. За мною лишатиметься ухвалення остаточного рішення, і я матиму право повернути собі всі передані тобі повноваження.
— Я не пристану на це.
— Тоді забудь усе, про що ми говорили.
— Чен Сінь, ти добре розумієш, чим ми займатимемося. Іноді нам доведеться…
— Не зважай. Далі ми підемо нарізно.
Вейд поглянув на Чен Сінь, і в його погляді з’явилося дещо дивне: вагання, навіть безпорадність — раніше подібні емоції в нього можна було помітити так само рідко, як і відкритий вогонь під водою.
— Мені потрібно обміркувати це, — відповів він, відійшов до прозорої стіни і почав роздивлятися ліс дерев-будівель.
Тієї ночі, три століття тому, Чен Сінь так само дивилася на його постать зі спини на тлі вогнів нічного Нью-Йорка, на площі біля будівлі ООН. Десь за дві хвилини Вейд обернувся і, не підходячи до Чен Сінь, поглянув у її бік.
— Гаразд, я згоден.
Чен Сінь пригадала, що тоді він сказав: «Ми відішлемо лише мозок», і ці слова згодом змінили хід історії.
— Я не матиму достатньо засобів, щоб контролювати виконання цієї обіцянки, тож мені доведеться повірити тобі на слово.
Фірмова посмішка поповзла обличчям Вейда, немов тріщина кригою.