Мудро!
Ми вже від’їхали від автостради, забралися в глибину Веґревільщини. Оце, кажуть мені, село. Де ж те село? Стоїть кілька елеваторів-зерносховищ, будинок із написом «Народній Дім», дві крамниці. Навколо безмежні лани, озерця. Але це, справді, канадійське село. Йото населення, фарми, — десь у розпливах просторів. Верхівки дерев маничать на обріях, будівлі приземлилися до крайнеба. Оце ж і є село, а до свого центру, сюди, фармері з’їжджаються за своїми потребами.
Які ж то потреби — і про це може розказати пан Підручний. Ось, наприклад, з’їжджаються фармері на триденні курси підвищення кваліфікації. Програму курсів складено на всю зиму, її оголошують у газетах, висилають летючки до кожного фармера. Фармер вибирає собі, що йому цікаве, і приїжджає на курс, що відбувається у Народньому Домі. Лекторів ми добиреємо з усіх гелузів, фахівців. Висвітлюємо там спеціальні фільми. Більшість фармерів приїжджають на. цілий курс, беруть участь в дискусії.
А які ж курси? Та різні. Найіполулярніший курс — показова кузня. Фармер має багагго машин, то мусить мати й свою кузню. Ми ставимо таку показову кузню, в окремій кімнаті шістнадцять однакових зразків, щоб шістнадцять фармерів могли одночасно проходити курс. Потім кожен у себе вдома запроваджує таку кузню. Є і жіноча частина, там кожна дівчина може дістати універсальне знання, як провадити хатнє господарство. От, скажімо, вийшов новий спосіб консервування городини й овочів… Жінка бере з собою на такий курс дитину; на одному курсі тато, а на другому — мама, тримає сина за руку.
Я слухаю уважно, а сама дивлюся на церкву в полі, там на горбі. Як вона окрилює весь краєвид! Наче очі дивляться на цей гарний світ. А наші села, там удома, теж були з очима, а тепер, як не стало бань із хрестами, то наче сліпі .поробилися. Індустріалізація зборола церкву? Та й тут же індустріалізація.
— Крім того, ми маємо обласні й домініяльні конференції, — розгортає далі свою картину пан Підручний, — Там ставимо на обговорення пропозиції новинок, поліпшень, що. витворило життя. На цих конференціях обмірковуємо їх, а уряд приймає постанови про запровадження у життя. Цього року у Вегревілі відкрито державну Експериментальну Фарму. В наших околицях є багато непридатної землі, солонці. Це — тверда, сива земля, уся в грудді, як зцементована. От, щоб можна було її використати, уряд заклав на свій кошт Експериментальну Фарму, запросив до праці знавців, експертів. Заанґажовано дванадцять родин, і вони насівають всіляке насіння — ячмінь, конюшину, пшеницю, трави, дерева… Таких експериментальних фарм у Алберті є дві провінційні, дві муніципальні…
От і не треба соцзмагання та ударництва, щоб піднести сільське господарство на ту височінь, на якій воно тепер у Канаді.
Я ще хочу запитати, чи тут фарми спеціалізовані на продукції тільки одної галузі,, чи як у нас було, — всього потроху. От, скажімо, скотарство. Чи є й скотарські фарми, чи тільки зернові?
— Тут у нас — пшеничний район, але ви поїдьте на південь Алберти, то там побачите, принаймні, чотири типи господарства. Там є такі багаті господарі, що літом вони фармують, а зимою виїжджають до Каліфорнії. Другий тип це ранчо. В підгір’ях Скалистих Гір випасається у напівдикому стані рогата худоба, а скільки, то й самі господарі їй ліку не знають. Третій тип — цю худобу спеціяльні фарми догодовують до стану, що вже її можна продати на потреби м’ясної промисловости. Четвертий — це поливні плянтації буряків, гороху, тощо..
Ми вже заїхали геть у поля. Сонце світить, але дороги ще не просохли. Завернув був пан Підручний до одної фарми, та й із середини дороги вернувся. Ми завертаємо в інший бік. Чемпіона, Августина Дубка не побачимо сьогодні
Переїхали) Мондер, столицю канадійськиїх греко-католиків, манастир о.о. Василіян, найперше місце, де заснувалися вони в Канаді. Ці міста — Мондер, Веґревіл — одної давности, що й Едмонтон, але яка різниця між ними! Яка несхожа доля міст! То — велетень, це — малі містечка. Переїхали місто Ворвік — от, шість будинків, церква, «галя» Народнього Дому, сім елеваторів при залізниці і школа.
Школа ця вже замкнена. То колись до неї сходилися із фарм діти. Тепер всі ці сільські маленькі школи стоять нечинні, а діти вчаться у гарних великих школах, що їх відразу впізнати по величезних вікнах на розміри стін. Ми оце недавно проїхали повз одну таку, серед озер і просторів.
Але яке же діти добираються до цих віддалених великих шкіл? — На все є рада, дітей збирає й розвозить шкільний автобус. Діти тільки виходять від своєї фарми на дорогу і чекають. А колись же… «.. .доріг на колонії тоді не було і до школи дітям приходалось іти корчами, млаками., або лісами. Зимою школи, взагалі, не було, бо були морози, а літом як була, то половина дітей, або й більше, сиділи вдома. Бо старші діти помагали при тяжкій піонерській праці, а малі безвістями милю або й дві боялися корчами йти до школи…» (В. Чумер «Спогади», стор. 10).