Перед наступом до Митниці ввійшли ескадрон донських козаків, полк драгунів та вісім полків піхоти. 22 травня розпочнеться з гаубиць і важкої артилерії обстріл австрійських позицій. 23 травня росіяни продовжуватимуть гаратати артилерією по австрійських тилових позиціях й окремими розвідувальними загонами заходити вглиб австрійської оборони. Туркестанська дивізія здобуде дві стратегічні височини — 335 і 366 на шосе Кошилівці-Язлівець. Її прорив несподіваний, як шквальний вітер, прорве оборону, відкинувши австрійців за Стрипу.
Протягом наступного дня, коригуючи вогонь за допомогою аеропланів, росіяни проломлять спротив на лінії Язлівець-Бучач-Монастириська і в деяких місцях форсують Стрипу. 24 травня лівий фланг корпусу генерала Флуґа проламає оборону 13-ого австро-угорського корпусу і 25 травня росіяни ввійдуть у Язлівець. Містечко палатиме. На місці дому Минаса Сириновича буде згарище.
Імператор Ніколай ІІ у своєму щоденнику запише: «Вчора на багатьох ділянках Південно-Західного фронту після потужного обстрілу ворожих позицій було прорвано їхні лінії й назагал захоплено в полон 13 000 осіб, 15 гармат і 30 кулеметів».
5
Унтер-офіцер Єфім Фролов із рядовим Тіхоном Сєлєзньовим поверталися з Горб-Долини верхи на мулах. Їхали без сідел, тримаючись за гриви, по-кавалерійськи обхопивши ногами мулячі черева. Біля Червоної керниці кавалеристи з ескадрону Уральського полку зустріли вершників викриками. Щойно повернувшись із розвідки, здалеку бачили вони одиноку турецьку кухню, привалену землею. Під’їхавши до своїх шанців, розповіли про побачене. Унтер-офіцер Фролов разом із Сєлєзньовим вирішили підкрастися до місця вибуху. У видолинку біля Червоної керниці, неподалік кавалеристів зупинилася санітарна рота. Кілька сестер милосердя прали брудну білизну. Потім Фролов розповідатиме про те, як вони з Сєлєзньовим пробралися до місця вибуху. Побачили перевернуту похідну кухню, з якої виливалася чорна юшка. Розрізали ножами хомут, шлеї та попони двом мулам і звільнили тварин. У більшого мула від гарячих підтьоків попеклося підчерев’я, у меншого — праве стегно. Сєлєзньов при таких розмовах додавав, що обоє бачили присипаного землею турка, по чорному лиці якого вже лазила мушва. Саме до того місця, звідки верхи приїхали до Митниці Фролов і Сєлєзньов, турки довозили своїм частинам їжу польовими кухнями. Там, на лівому фланзі, за кількасот метрів від Горб-Долини, тримали оборону турецька піхота з артилерією. У Язлівцях турецькі військові куховарили. В окремих чанах варили свою їжу, за якою наглядав імам, дбаючи про правильне розуміння хараму і халялю. Уже нам відомий Кюбат допомагав куховарам і розвозив обід до шанців. Оскільки запліччя союзників — австрійців і турків — знаходилося в Язлівцях, то звідти дорога до передових шанців займала годину. Цього дня, коли солдати влаштували перестрілку, а артилеристи прицілювалися, снаряд, випущений із російського боку, розірвався саме біля Кюбатової кухні. Вибухова хвиля відкинула Кюбата і присипала землею. Це врятувало його від полону, бо Фролов із Сєлєзньовим подумали, розрізаючи ножами віжки й посторонки, що турок убитий. Вскочивши до Горб-Долини, Фролов і Сєлєзньов вичекали, коли з австрійського боку припиниться стрілянина. Вивільнивши двох мулів, щодуху верхи помчали до Митниці.
Кавалеристи, не очікуючи такої сміливості від піхотинців, поплескували героїв по плечах. Розпитували й дивувалися цій дивовижній пригоді. Надвечір знайшовся ветлікар, який обробив обом мулам рани. Наступного дня прийшов до Фролова санітарний фельдшер і попросив передати одного мула санітарній роті. Фролов подумав — і віддав більшого. Меншого лишив собі.
Попідлідвзеленікукурудзи був найбільшим брехуном у Митниці. Таке дивне прізвисько прилипло до нього, як лопух до сраки. Брехав, відколи себе пам’ятає. Навіть на своє весілля не з’явився. Молода з гістьми прочекали молодого до вечора. Уночі, коли гості з сумного весілля розійшлися, лишила на ніч кульгавого музику. З ним і повінчалася. А коли поголос доніс до Митниці, що Попідлідвзеленікукурудзи ославив молоду дівку, то питалися його про це. «Та я казав, що сє вженю з нев». «То чого ж не вженивсє?» «Я не казав, шо сего літа». Любив оповідати про біди, перебрані на вродливих дівчат, що ходять Митницею та збиткуються над людьми. Наче зустрів узимі коло рури таку одну, але втік від неї попід лід в зелені кукурудзи. «Та звідки взимі зелені кукурудзи?» — допитувалися слухачі. «А-а-а, — відказував брехун, — поки я від тої біди втікав, то вже було літо». Попідлідвзеленікукурудзи вдалося обдурити навіть отця Феліштана, наговоривши на сповіді, що Явдошина дитина — то Критаїв байстрюк, а отцева служниця краде по селу курячі яйця й купує за них в Альтмана цукерки, бо дуже їх любить. Попідлідвзеленікукурудзи приходив до Великодньої сповіді, але панотець не слухав, що той там меле. Гріхи брехунові відпускав, бо належалося відпускати й найбільшим грішникам — убивцям, перелюбникам, злодіям, марнославцям, заздрісникам. Пам’ятаєте, що летуни, пролітаючи над Митницею, скидали шоколад і листівки з зображенням імператора? Одного серпневого дня Попідлідвзеленікукурудзи захотілося солодкого. Він пішов за селище, наблизився до Горб-Долини і став виглядати аеропланів. По обіді того ж дня унтер-офіцер Фролов привів Попідлідвзеленікукурудзи до штабу. Штаб тимчасово розміщувався в покоях отця Феліштана. Тут ночував ротмістр. Він спав на бамбетлі, а його денщик — на соломі у стайні. Відколи москаль оселився у стодолі, Феліштан сам ходив вибирати курячі яйця з гнізд під дахом. Спочатку він почув крізь побиту шрапнеллю черепицю знайомий брехунів голос. А тоді підійшов ближче — і побачив на оборі Фролова з Попідлідвзеленікукурудзи. Фролов доповів, що привів австрійського шпигуна. Ротмістр, не вдаючись у деталі, наказав повісити Попідлідвзеленікукурудзи. Почувши наказ офіцера, отець зліз із драбини, побіг до ротмістра. На оборі, поки Феліштан злазив із драбини, нікого не було. Офіцер знайшовся в садку. Він збирав у траві яблука. Феліштан почав просити за брехуна. Він переконував офіцера, що знає Попідлідвзеленікукурудзи давно, йому, кого з місцевих не запитай — скажуть, що бракує клепки. У кінці садка Фролов і ротмістрів денщик готували екзекуцію — закидали шнурок на найгрубшу гілку ясена. Життя брехунові врятувало те, що з першого разу Фролову не вдалося закинути шнурок. Попідлідвзеленікукурудзи стояв збоку зі зв’язаними руками. Офіцер покликав унтера Фролова. Той передав шнурок денщику. Ротмістр наступив чоботом на зогниле яблуко й ледь не посковзнувся. Вилаявся. «Унтер, отвезешь арестованного в жандармерию. Пускай проверят на всякий случай, — звернувся він до Фролова. — Вот с батюшкой на его двуколке».