Загін Урбана лишили в Белграді, він був тепер під керунком коменданта міста, де залишилося двадцять тисяч мешканців та кілька тисяч полонених сербських вояків. Кореспондент «Нью-Йорк Таймс» Сайрус Броун у середині листопада прибув до Белграда з Берліна. Успіх на Балканах австро-угорських і німецьких військ, що просувалися до Середземного й Адріатичного морів, розширював стратегічні можливості країн Четверного союзу супроти Антанти. Сайрус прожив у Белграді три тижні. «Белград — мертве місто», — почав він статтю про окупацію міста австрійськими й німецькими військами, сповіщаючи своїх читачів, що зі ста тисяч мешканців залишилося двадцять. В окупованому Белграді почалися грабунки — з магазинів виносили все, що втрапляло на очі. На порозі зими треба було якось виживати тим, хто не залишив своїх будинків чи квартир. Вулицями тинялися голоді пси, які прийшли зі зруйнованих сіл. Волочилися псячі зграї Скардалією в надії поживитися. Піхотинці під командуванням Урбана вестимуть полонених сербів розчищати найбільш постраждалі від артилерійських обстрілів вулиці. Їх сфотографує Броун, який перед тим нафотографував псів. За тиждень дописану статтю з кількома знімками кореспондент надішле поштою до Берліна, а звідти телеграфом до Нью-Йорка.
З 1908 до 1911 в Чорткові будували готель «Брістоль». Бургомістр Людвіґ Носс напосівся збудувати сучасний готель — не гірший за варшавський чи паризький, але місто, не розрахувавши свого бюджету, через рік виставило на продаж вибудувані сутерини з вирослим із-під землі першим поверхом. Єврейські купці Шеллінберґ і Крайтер перекупили будівництво. За два роки, вбраний в ажурні металеві балкони, «Брістоль» на розі двох вулиць тупим носом розсікав собі простір до синагоги, залишаючи позаду годинникову вежу й костел Домініканів. Поверхи з високими вікнами здіймалися, наче вітрила. Усім, хто вперше бачив, як готель тягне за собою ескадру будинків, уявлявся він величезним вітрильником із трьома щоглами. На запитання, відколи це Чортків став місцем торгівлі й землеробства, ніхто б вам не відповів. Приходили до нього купці — і торгували. Селяни ж, спостерігаючи за рипучим сонячним колесом, визначали, коли їм орати, сіяти і збирати врожай. А коли тут оселилися книжники, місцеві мудреці й письменники, також ніхто точно не знав. Бо заходили книжники й купці двома дорогами — зі сходу й заходу. Переїзд ребе Фрідмана до палацу запам’ятався, як пам’ятаються епідемії або війни, бо особливо пахли привезені ребе тисячі книжок в оправах із телячої шкіри, на яких золотіли тиснення літер івриту. Запах слова та приховану в ньому мудрість, як красу дому Твого і приємний запах духовний, шукатимуть у книжках і на небі.
1911 року до одного з синів ізраїлевих, Ісака Мослера, прийдуть рутенці — адвокат і вчителі державної гімназії, щоби домовитися про винайм приміщення для української гімназії. Школа, яку хотіли закласти українці, мала стати третьою гімназією в місті, після державної австрійської та приватної польської. Мослер подумав: «Навіщо цим дітям пшениці школа?» — і сказав, що мусить обміркувати пропозицію шановного панства. З-поміж тих, хто приходив до Мослера, був Петро Урбан, абсольвент природничого факультету Віденського університету, уродженець Чорткова, викладач австрійської гімназії. Петро Урбан — перший із дітей пшениці, хто вступив до Тернопільської державної гімназії та закінчив університет. З ранніх років захопився спогляданням нічного неба, астрономічними мапами, календарями й літочисленнями різних народів. Навчаючись у гімназії з розкішною як на провінційне місто бібліотекою, переданою польськими шляхетськими родами, допитливий юнак ретельно вивчав різноманітні середньовічні книжки. Порівнявши астрономічні мапи й вічні календарі, намальовані швейцарськими граверами й видані в друкарнях Амстердама, Петро скопіював анонімну астрономічну мапу. Кілька разів перечитував «Християнську топографію» Косми Індикоплова та сподівався, що коли-небудь потрапить йому до рук також атлас Йохана Бера. На останньому році навчання в університеті, під час вакацій у Чорткові, Петро дізнався, що один гебрей переїжджає зі Старого Чорткова, тому продає знайдені на горищі книжки. Прийшов Петро подивитися, що розпродує той чоловік, — і натрапив на «Uranometria» 1603 року. Не могли зрозуміти ні власник будинку, ні Петро, як потрапило на горище будинку рідкісне видання атласу «Uranometria»? Сторгувалися — і Петро поніс додому атлас зоряного неба, у якому жили міфічні істоти і тварини на гравюрах сузір’їв північної сфери. Книжка потрапила до Чорткова 1612 року, коли османські загони, повертаючись із чергового походу, зупинилися в місті над Серетом перепочити. До Дністра залишилося їм два-три дні переходу. Поверталися з угорських земель, але не йшли звичним шляхом, а чомусь завернули північніше, прийшовши на Галичину. Який у тому маневрі був промисел — важко сказати. З угорської сторони везли османи всякого добра, також і декілька книжок, знайдених у бібліотеці Уйварівської фортеці. Фортецю після облоги здобули й розграбували. Один паша вважав, що книжки необхідно взяти з собою для султанської бібліотеки. Довезли все до Чорткова. А от що трапилося в Чорткові — нам не відомо. Чому амстердамське видання залишили в місті? Де й у кого воно було до часу, коли виносили з того дому мотлох, також не можемо нічого сказати.