У домі Куліковських мешкали офіцери, і Вікторія, постоявши перед брамою власного дому, увійти не наважилася. За містком, проминувши вежу з годинником, вона звернула на Колійову. Ішла навмання. У голові паморочилося. Вікторії подумалося, що ось-ось, при кінці вулиці вона побачить двірець, куди прибуде потяг — вийде усміхнений батько, а вона з букетиком кульбаб підбіжить до нього і притулиться до кітеля, що пахне смолою. Вона починала марити, це означало, що хвороба повертається. Ослаблена, за кілька будинків перед двірцем, присіла Вікторія на сходи будинку Бенціровської — і знепритомніла.
Голий Нікітка кричав, що він заплатив за цілу ніч. Обер-офіцер Маврикій Худолєй на протести не зважав — чекав поки Вікторія одягнеться. «І хто б на ній цієї ночі не лежав, — думав Маврикій, спостерігаючи за вправними рухами Куліковської, — все-одно стягнули б». Бенціровська, побачивши обер-офіцера з кількома підлеглими, занепокоїлася, що всі дівки були зайняті. Худолєй замість привітання запитав власницю, чи панна Куліковська на місці й, отримавши ствердну відповідь, поцікавився, у якій кімнаті. Бенцировська відповіла: «У першому покої». Дислокованих у Чорткові вояків не відлякував ні сифіліс, ні гонорея. Молодші чини проорювали чорноземи місцевих селянок, а старші — спали з сестрами милосердя, біженками, єврейками з містечок. Після поранень і перестуди венеричні хвороби не здавалися воїнам царя, цісаря, кайзера чи султана найбільшим нещастям на цій війні.
Худолєй наказав зв’язати уральця й випровадити з кімнати. У сусідніх покоях притихли масні стогони. З найближчих до Вікторіїних дверей почувся незадоволений викрик: «Что за йоб тваю мать». І далі — траскання дверей, човгання чобіт, грубі чоловічі голоси. Вікторія зашнурувала високі халяви черевиків, накинула на себе пальто й, сховавши руки в кишені, зійшла вниз у супроводі трьох жандармів. Обер-офіцер затримався біля дверей, звідки незадоволений чоловічий голос під жіноче хихотіння крив усіх лайкою. Худолєй, посміхаючись, так щоби почули, сказав: «Продолжайтє, господа».
Бенціровська цілу ніч не могла зімкнути й пів ока. А коли за останнім російським офіцером зачинилися двері — у домі до ранку запанувала колюча тиша. Зранку Амброзія чекала на прачку Євку, що приходила забирати брудну білизну, але Євки не було. Можливо, перестрашилася жандармів. Амброзія була певна, що плітки про арешт Вікторії розповзлися містом, наче брудні польові жуки. Зазвичай більшість повій мешкало в іншому домі. Амброзія прикупила чиншовий. У ньому поселяла льокаторів і своїх дівчат. Якщо хтось із дівчат затримувався тут до ранку, що залежало від бажання клієнта, то Амброзія запрошувала їх на сніданок. До війни сніданками опікувалася кухарка, але вона втекла з австрійцями. Бенціровська виклала на стіл хліб, печиво, цукор і яблучний конфітюр. З кухоньки, сполученої з вітальнею, пахло запареною кавою. Ольга Надєждіна й Оксана Ковалєнкова, російські повії, що прибули до Чорткова з картками проституток на руках і риб’ячими презервативами у валізах, зійшли з другого поверху на сніданок. У жовтні, на початку війни, щойно росіяни оговталися, навідався до дому Бенціровської Маврикій Худолєй. З розмови Амброзія зрозуміла, що жандармське управління рекомендує їй прийняти до себе двох київських повій, зареєстрованих і перевірених лікарями. Обер-офіцер у розмові натякнув, що в разі відмови він змушений буде дім прикрити. Амброзія вперше розмовляла з москалем. Чутки про те, що в них троє очей, не підтвердилися — навпроти неї сидів виголений чоловік з двома очима і двома вухами.