Як потім розповість на допиті Куліковська, п’ятнадцятирічною дівчинкою вона побачила лейтенанта Еліяса Малера. Трапилося це випадково, так як усе в житті — на вулиці біля «Брістоля». Того дня з мамцею вони виходили з цукерні, накупивши додому солодощів. За годину мали зустріти батька. Тепер Вікторія не зривала кульбабок і не бігла до татуся, щоби швидше притулитися до смоляного запаху кітеля — а підставляла для поцілунку щоку, як доросла. Малер поспішав у якійсь справі до готелю. У маленькому Чорткові, розповідала Вікторія, люди зустрічалися одне з одним так часто, що коли хтось помирав, то не вірили, кажучи «та я його чи її вчора ще бачив». Зі слів Вікторії, вона закохалася в Еліяса з першого погляду. З того часу мамця, помітивши зміни, відправила Вікторію до своєї кузенки на фільварок над Дністром. Перебувши там до осені, дівчина ще більше затужила й навіть щиро зізналася Худолєєві, що хотіла втопитися, щоночі уявляючи, як Малер побиватиметься за нею.
Дністер того літа був зимний від затяжних дощів, а цьотка, попереджена про те, що відбувається в молодій голові, не залишала Вікторію на самоті. Довелося Куліковським після повернення дочки додому спровадити дівчину до Львова, підозрюючи в неї психічні розлади. Повернувшись до Чорткова, Вікторія знову зустрілася з Еліясом — цього разу молодого офіцера супроводжували до ресторації дві панни. Одну, дочку графа Козєбродського, Вікторія знала. Інша була їй незнайома. Тепер ночами дівчину мучили ревнощі. Вікторію повезли до Криниці. Там вона захворіла на скарлатину від води чи мишачого посліду, який виявили в хлібові однієї з пекарень, ось чому вона знову опинилася в цьотки над Дністром. Батьки з молодшими братами виїхали до Віареджіо. Вона переповіла Худолєю про страшну морську трагедію. Через рік Вікторія, приїхавши з наддністрянського села до Чорткова, у якому постійно перебувала під опікою, викликала через візницю Берка лейтенанта Еліяса Малера на побачення. Вона освідчилася Малерові за тиждень до оголошення війни. Краса Вікторії стривожила Еліяса. Він не сказав, що її кохає, але вдихнув запахи, що випромінювало її тіло, і залишив відбиток своїх теплих губ на тонкій долоні. Полк Малера, очевидно, з наказу вищого командування залишив місто. Еліяс не встиг її попередити. Довідавшись про це, Вікторія вирішила також залишити Чортків. Слухаючи розповідь Куліковської, Худолєй розумів: якщо їй повірити, то ця красива повія з дому Бенціровської — невинна. На будь-які авантюри жінок і чоловіків штовхає пристрасть. Де ця пристрасть сидить — у серці, легенях, печінці, між ногами? Вікторія також розповіла, що в австрійському літаку перелетіла лінію фронту й опинилася в Язлівцях. Що штовхнуло цю юну панну мерзнути посеред поля й чекати аероплана, не знаючи, долетить він чи не долетить?
«Ви підозрюєтеся в шпигунстві на користь нашого неприятеля», — сповістив Вікторію обер-офіцер, коли вона попрохала напитися.
«Єзу, в якому шпигунстві, пане офіцере?»
«Ну ви ж чомусь переходили… перелітали лінію фронту?»
«Так, щоби побачитися з Еліясом».
«Тобто ви не заперечуєте, що бачилися з австрійським офіцером?»
«Ні, пане офіцере, я бачилася з ним».
«Тоді в нас усі підстави вас звинувачувати».
«Що це означає?» — запитала Вікторія.
Наступного дня за обідом Маврикій доповів Давидову про допит арештованої повії Вікторії Куліковської.
«Вона зізналася?»
«Ні, пане, поручнику, — сказав обер-офіцер, — припускаю, що вона не винна».
«Не винна — перелетівши, з її слів, лінію фронту? Я уважно прочитав учорашній протокол допиту».
«Мені здається, що в усьому винне її кохання до того Малера».
«Чудово, — зіронізував Давидов. — Уявляєте розповідь якогось кореспондента, які плутаються під ногами, у петербурзькій газеті? Мовляв, у якомусь провінційному Чорткові юна повія перелетіла лінію фронту на австрійському аероплані заради кохання до австрійського офіцера?»
«Уявляю, — сказав Худолєй. — Нам можна буде знімати погони».