[Язлівці]
Навесні 1916 року Язлівці мали такий вигляд, наче ніякої війни в околицях не було. Шлях через Бровари на Бучач — єдиний, звідки можна було армії фон Ремена отримувати допомогу — резерви й боєприпаси на випадок нападу росіян, — був відкритим. Поруйнований замок, вірменська церква й польський костел утворювали в містечку архітектурний трикутник і виділялися серед покритих соломою будівель. За Язлівцями Стрипа входила в густі ліси й кам’янисті пагорби. Там австрійська оборона була особливо дірявою, бо покладалися на неприступні каньйони.
[Цісарсько-королівська Армія K.u.K.]
Для штабу фон Ремена військові фотографи ранньою весною відзняли панораму Язлівців. «Якщо росіяни наступатимуть, то найкращі позиції захопити містечко, — міркував фон Ремен, — з флангів. Одні — з боку Новосілки, а інший — з боку Малих Заліщиків. Наступати навпрошки, навіть зламавши першу лінію, важко було би будь-якій армії — високі горби, порослі грабовими лісами, захищали містечко. Здолати такі перепони легше піхоті, але не кавалерії, тим паче без підтримки артилерії».
[Великий князь Міхаіл Алєксандровіч]
Після здобуття Язлівця військами генерала Щербачова в червні до Золотого Потоку приїхав великий князь Міхаіл Алєксандровіч. Ще в лютому 1916 він пробув двадцять вісім днів у Копичинцях, про що залишив щоденникові записи. Записи свідчили, що штаб 2-ого кавалерійського корпусу, яким він командував, розміщувався в Копиченцях, а штаб 7-ої армії генерала Щербачова — в австрійському Гусятині. У кожному записі Міхаіл Алєксандровіч згадує, що чи не щодня пише листи або надсилає телеграми Наташі Брасовій, своїй морганатичній дружині. Наслідком бурхливого кохання було народження 1910 року сина Георгія. Міхаіл Романов таємно повінчався з Брасовою у Відні 1912 року. У Копиченцях великому князеві призначили конвой, тобто охорону під командуванням підполковника Пантєлєєва. Великого князя, окрім охорони, постійно супроводжуватимуть Ларька (граф Іларіон Воронцов-Дашков), Керім (ротмістер Кабардинського кінного полку Керім Хан Ериванський), Вязємскій (князь Владімір Алєсєєвіч). У Копиченцях на початку 1916 року війська перебували зиму, тому особливого командування від великого князя ніхто й не очікував. Тут він написав свій духовний заповіт, багато читав, відвідав фільварки в Шмаківчиках, Чорнокінцях і зустрівся з губернатором Чарторийським. 28 березня виїхав із Копиченець з князем Бєгєльдієвим і княгинею Ігнатьєвою двома автомобілями до Кам’янця. Там на них чекав особистий вагон, причеплений до потяга. У січні 1917 року Міхаіл Алєксандровіч востаннє відвідає театр воєнних дій у Галичині й Ладомерії, пробувши якийсь час у Надвірній, але в передгір’ї Карпат пошарпані імператорські війська застрягнуть.
15 червня бої перенеслися за Стрипу та в деяких місцях за Дністер. Штаб 2-ого армійського корпусу генерала Флуґа ще до 20 червня знаходився в Язлівцях і тільки наступного дня рушив уперед за військами, що йшли в наступ. Зрозуміло, що великі втрати, яких зазнав корпус Флуґа, не дозволяли блискавично розвивати наступ. Шалений опір групи генерала Бйом-Ермолі та Південної армії Ботера на деякий час стримали російський наступ.