Відчувши наближення пологів, Настя закусила один кінець своєї хустки, зав’язаної по-молодицьки, і погладила живіт. Вона покусувала почорнілі вуста, ледве стримуючи стогін. Болі напливали хвилями. Над домом Баревичів перелітали артилерійські снаряди, двигтіла земля, і, здавалося, трясло цілим світом. А коли з митницького боку російська артилерія вдарила гаубицями, Настя відчула, що по її литках потекли теплі пологові води. Надійшло миттєве полегшення — їй здалося, що вага живота зменшилася вдвічі.
Для всіх було таємницею, як опинився в пивниці з Баревичами Попідлідвзеленікукурудзи. Йому ж ближче було перебігти до о. Феліштана. Але брехун сидів у ямі під домом Баревичів, розповідаючи різні брехні. Анна та й інші перехованці були вдячні, що Попідлідвзеленікукурудзи в таку тяжку годину з ними. Потім, по війні, переповідатиме, як злетіла в повітря корова з Баревичевої стайні й упала на кушарку, по яку його послали, бачачи, що в Настиному соромі застрягла голівка немовляти, а породілля заціпеніла від страху. Тоді Анна послала Попідлідвзеленікукурудзи по кушарку. Де ж її шукати? Грубими посвистами летіли над Митницею снаряди й тонко тяли кулі карабінів. Вибухи відлунювали далеко під Язлівцями, але гучна луна канонади поверталася до Митниці. Бух-бах. Ба-а-а-а-ах-бу-у-у-у-ух. Вогонь перекидався від стріхи до стріхи. На Тій Горі, куди долітали австрійські снаряди, горіла кожна хата. Легенький липневий вітерець, наче шаленець із сірником, переходив із подвір’я на подвір’я й торкався сухої соломи. Попідлідвзеленікукурудзи прибіг до кушарчиної хати. Побачив, що оглухла кушарка сиділа на мішку бараболі з образом Богородиці на колінах. Сиділа перед хатою, наче навкруги нічого не відбувалося, і заворожено дивилася на вогонь, що пожирав солом’яні стріхи хат. «Вона — мішіґіна», — сіпнулася жилкою на скроні думка в Попідлідвзеленікукурудзи. Він прокашлявся, бо дорогою надихався диму, і схопив кушарку за руку. Тягнув силоміць за собою. Щойно вибігли на язловецький шлях — прицільним пострілом рознесло кушарчину хату, а тоді Попідлідвзеленікукурудзи відчув ослаблу кушарчину руку й тяжке її тіло. Від кулі кушарка присіла, і брехун, побачивши на сорочці червону липку пляму, залишив її на гостинці. Тільки-но відбіг, як снаряд, що потрапив у хлів, виніс звідти вибуховою хвилею корову. У повітрі шматки корови розлетілися, наче їх розділив селищний м’ясар. Передні ноги з коров’ячою головою впали на вже мертву кушарку. Її після наступу поховали разом із коров’ячою головою, бо відділити одну від іншої було неможливо.
У Насті опустився живіт — почалися пологові конвульсії. Не дочекавшись Попідлідвзеленікукурудзи з кушаркою, навколо неї скупчилися жінки. Найкраще було б перенести її до хати, але обстріли не припинялися. То там, то тут гриміли вибухи, і Анна, змивши руки й ножа горілкою, перерізала пуповину. Тільце новонародженого з потьоками материної крові обтерли й загорнули в білу півку. Брехунові пощастило: ні кулі, ні снаряди його не драпнули. Він прибіг до пивниці сказати, що вбита кушарка лежить на гостинцеві. Щойно Попідлідвзеленікукурудзи заскочив до пивниці — почув вереск новонародженого й перехрестився. Майбутній господар дому, п’яте покоління від Гриця Баревича, заходився плачем — мабуть, від щастя народження. Поруч, укрита веретами, тихо стогнала Настя. На другий день, коли фронт пересунувся з Язлівця ближче до Стрипи й Бучача, з пивниці Баревичів люди розійшлися по своїх хатах. Анна внесла в дім немовля. За нею ввійшла Настя й без сил упала на постіль. У неї довго не припинялася кровотеча.
З митницького неба осипалися серпневі звізди. Вони падали ночами, перестиглі, з невидимої небесної грушки. Настя знала, ту грушку трясуть ангели. Ще малою думала, заглядаючи в темне склепіння неба, що за Язлівцями, де живуть інші люди, їх визбирують по дорогах, як кінські гімнюхи для мащення стін. Настин батько Данило записав дівчинку до гімназії в Чорткові, організованій місцевим адвокатом та кількома вчителями-українцями. Він винайняв у місті для дочки помешкання неподалік будинку Ісака Мослера, у домі якого дві кімнати першого поверху займала гімназія. З-поміж засновників української гімназії зустрічаємо й Петра Урбана, молодого вчителя — абсольвента Віденського університету. Настя була єдиною ученицею серед двадцяти гімназистів першого набору. Кількарічне навчання й перебування в Чорткові змінило її. Вона збагнула, що в книжках приховані від інших різні країни й люди, яких вона ніколи не бачила й не зустрічала. У гімназійній бібліотеці можна було прочитати кілька віденських газет і львівське «Діло». Книжки з географії, астрономії, фізики й літератури замовляли у Львові, Тернополі та Чернівцях.