Зустріч Насті з Петром Урбаном була звичайною зустріччю учениці з учителем. Урбан викладав природничі науки та вів гурток із астрономії. Записавшись до гуртка, Настя побачила різноманітні мапи зоряного неба, які вчитель показував під час занять. А коли на власні заощадження й позичку з банку Урбан придбав телескоп, то мандри чортківським небом, сповненим таємниць, стали для Насті улюбленим заняттям. Коли вона на літо поверталася до Митниці, то вислизала з дому опівночі, вилазила по драбині на дах стодоли і спостерігала за сузір’ями, про які вже знала. Урбан розповідав про сонце й місяць, про календарі, пов’язані з циклами небесних світил, про сонячні й місячні затемнення, про скупчення зір, що називалися Чумацьким шляхом, Волосожаром і Квочкою. Настя стежила в серпневому небі за меткими кометами з вогняними шлейфами, за звіздами, що мчали стрімголов. Одного разу Анна, прокинувшись, не знайшла дочки в ліжку. Вийшла на подвір’я й побачила, що Настя сидить на драбині, приставленій до стодоли. Анна перелякалася, подумавши, що Настя — сновида. Стягнула обережно дочку з драбини й уклала до ліжка, а зранку поділилася нічною пригодою з Данилом. Данило за сніданком запитав Настю про нічний випадок.
«Я вивчаю небо», — відповіла дівчинка. І розповіла, що вчитель Урбан радив усім гімназистам роздивитися небо, щоби восени поділитися своїми спостереженнями.
«Я записалася до гуртка пана Урбана».
Данило переглянувся з Анною. Батьки впевнилися, що з Настею все гаразд — дитина пізнає світ.
«А хто він, Настю, цей учитель?» — запитала мама.
«Не знаю, вчить нас фізики й астрономії».
Учитель познайомив учнів із календарями. Розповів, що від того, на якому місці неба знесеться тепле яєчко сонця й зимне яєчко місяця, залежить кількість годин, днів і місяців у році. Розповів, що у світі євреї живуть за своїм календарем, християни й магометани — за своїм.
«Навіть, — сказав Урбан, — у китайців існує свій календар, а роки називаються іменами тварин».
«Якими?» — зацікавився хтось.
«Пацюк, Бик, Тигр, Кріль, Дракон, Змія, Кінь…» — сміх перервав перелік китайських років. Дивно було це чути дітям пшениці.
«А як називатиметься 1915 рік?» — запитала Баревичева.
Урбан погортав книжку:
«Рік Кроля».
«А 1916?» — вона хотіла уявити себе в недалекому майбутньому шістнадцятирічною.
«Дракона, — відповів учитель. — А чого тебе цікавлять ці роки?»
«Не знаю».
Хіба вчитель і учениця могли знати, що саме 1915 буде роком смерті Урбана, а наступного 1916 Настя розродиться в пивниці власного дому сином, який не дізнається імені батька.
Через чотири роки після розмови про календарі Урбан заручиться з Настею.
Найбільше книжок — про це знали учні державної й української гімназій у Чорткові — зберігається не в крамниці Марґуліса й навіть не гімназіальних бібліотеках — вони живуть у палаці чортківського рабина. Павло Бабин, найбільш здібний учень, підслухавши на ринку розмову двох хасидів про вченість і книжки ребе, запропонував товаришам пробратися до палацу й подивитися, чи насправді Ісроель Фрідман володіє таким багатством. До Бабина пристало кілька хлопців і Настя. Змовницька шайка підбила на цю авантюру також учня державної гімназії Хаїма Мослера. Хаїм, який кілька разів зі своїм батьком заходив до рабина у двір під час юдейських свят, добре знав, з якого боку можна підступитися до палацу. Хаїм також підтвердив, що бачив у палаці високі шафи з книжками різними мовами, але зажадав, щоби змовники відвели його до цукерні й купили все, чого він забажає. У Бабина вибору не було — і він позичив у Насті гроші. Хаїм виявився ще той хрунь — набивав свій широкий рот, обсипаний рудим ластовинням, усіма ласощами, що були в цукерні. Після того, як Хаїм відвідав цукерню двічі, Бабин із приятелями примусили Хаїма вести їх до палацу. Той викручувався, але притиснутий аргументами про цукерню, змушений був призначити час відвідин дому цадика. Коли закінчилися гроші, Павло піймав Хаїма в коридорі будинку на виході і пригрозив розплатою за невиконану обіцянку. Змовники, яким було по одинадцять-дванадцять років, пішли за Хаїмом бічними вуличками до палацу Фрідманів. А щоб не привертати уваги, запаслися папером і олівцями — переписували будинки, начебто таке завдання їм заповіли в гімназії. Дійшли до огородженого палацу, побачили у дворі силу-силенну бричок.