Вибравшись до Язлівця, Анна сподівалася на диво: ну мусять же бути в тому лазареті якісь ліки! Колесо вересневого сонця котилося за нею, коли минала Сині озера, а коли доїхала до Язлівця, сонце її обігнало, зупинившись над зруйнованою фортецею. Думками була вдома: Юлька, напевно, знову годує Настю курячою юшкою. Вчорашнього молока мусить малому вистачити. Як ні — Юлька знову піде по людях. Баревичева не підозрювала, що її молитву за дочку і внука почує Господнє вухо над шляхом до Язловець. На зворотному шляху Анна побачить козу в бузинових кущах і забере її з собою. Пізніше, розповідаючи історію з козою отцеві Феліштанові, Анна почує з уст пароха історію про Авраама та Ісака з «Книги Буття». Скаже тоді Феліштан:
«Анно, баран, що заплутався в кущах, врятував Ісака від смерті, на яку погодився заради служінню Богові батько хлопця, Авраам. І тобі Господь післав ту козу, щоби врятувати від смерті дочку і внука».
«Як же так? — засумнівається Анна, — як же так, отче, що Господь рятує грішницю і плід її гріха?»
«Бо так, очевидно, повинно бути».
Ця розмова відбудеться між ними пізніше, але тепер, коли Анна наблизилася до містечка, їй ще здалека показалися зруйновані будівлі та пагорби, на яких лежали стяті снарядами дерева. Язлівців було не впізнати. На в’їзді — залишки колючих дротів, розтрощених військових фір, гармат. Посередині дороги лежало два кінські скелети, уже обчищені від м’яса. Певно, місцевий люд постарався. Можливо, тими кіньми перевозили боєприпаси, а може, тягнули гармату, щоби якнайшвидше дістатися на пагорб перед Стрипою. Щойно військо просунулося вперед, язловецькі, наражаючи себе на небезпеку зворотного обстрілу, дорізали конаючих коней — і зникали, як злодії. За ніч скелети пообгризали пси й лисиці, прийшовши на запах свіжої крові з навколишніх пагорбів. Анна об’їхала найвищий. Притримала мула біля вигорілих усередині кам’яних і цегляних будинків. Чорні язики вогню ретельно облизали підвіконня з піддашшям, а по стінах були помітні пробоїни від снарядів і шрапнелі. Дахи світили голими ребрами. Усе, що було під соломою, згоріло дощенту, як і в Митниці. Навіть фортеці дісталося: кілька снарядів потрапили в західну стіну. Відколи війна перенеслася за Стрипу — ніхто нічого не відновлював. Більшість власників — єврейські торгівці — перебували за лінією фронту й невідомо коли повернуться. Місцеві русини, очікуючи австрійської контратаки, також не поспішали відбудовувати. На складах лежало чимало дерева й дощок — австрійці громадили матеріал для укріплення шанців. Висушеними дошками з добротних карпатських ялин, порізаних на словацьких тартаках, хотіли укріпити шанці вздовж усієї лінії фронту. Укріплювальні роботи мали б розпочинати у вересні, щоби підготуватися до зими, але москалі несподівано почали наступ наприкінці травня, і розторощені артилерією склади стали легкою здобиччю. Спочатку — для війська російського царя і для місцевих. Невеликі запаси борошна, консервів, зелених пляшок вермуту, сигарет, чаю та кави, завезені пунктуальними австрійцями, дозволять язловецьким пережити зиму з шістнадцятого на сімнадцятий рік. Російські земства, що облаштовували крамниці для солдат та офіцерів у Чорткові, відчували скруту в продовольчому постачанні військ, а ціни скакали, як воші по солдатських шинелях.
Анна рушила в напрямку Вірменської церкви. Здалеку на броварському шляху, захищеному високим фортечним пагорбом, побачила лазарет. На дерев’яному ґанку висів криво прибитий прапор із червоним хрестом. Біля возів скупчилися молоденькі сестри милосердя. Привезли поранених, і санітари з виразними азійськими вилицями перекладали тяжких на носилки. Лікар у білому халаті поверх офіцерського мундира наказував, куди кого нести. Він кинув погляд на Анну, але продовжував займатися своєю справою. Баревичева вирішила зачекати, хоча їй хотілося зіскочити з брички й кинутися йому в ноги. Вона єдина в цьому світі знала, що вдома згорає від тифу Настя, а в новонародженого від коров’ячого молока шлункові кольки. Поранених попереносили всередину лазарету, і санітари почали роз’їжджатися. Мул пронизливим іржанням, яким привернув увагу лікаря, впімнувся про їжу. Анна дістала з-під сидіння опавку з вівсом. Тварина мокрими губами почала визбирувати зерно.