На полях достигала пшениця, а на берегах цвіло різнотрав’я. Сяном плавали пасажирські човни. У роки, коли сильні льоди сковували річку навесні, десь у Перемишлі під силою натиску проламувалися дерев’яні мости — і повз Мехаметову пристань пропливали дерев’яні підпори. Одного разу льодяні брили були такими великими, що річка забрала з собою й Олексину пристань.
У 1930 році Юрій Мехамет одружиться з Теклею Ванат. Перед одруженням Юрка з Теклею поїхала родина до Лежайська, щоби сфотографуватися. Батько Юрка, Олексій, покликав зятя Івана, який був уже одружений з Катеринкою, та їхніх двох дітей. Заїхали в Лежайську до фотографа. Катерининих дітей для сміху перебрали на турків.
Незвичним парадом славилася Романова Комора. Він відбувався кожного року перед Пасхою. Одягнені у військові кітелі польського війська з аксельбантами та широкими стрічками через плече, у стилізованих фесках, прикрашених різними узорами, хлопці несли варту біля Гробу Господнього. А на Великдень на церковному подвір’ї крокували під марші духової оркестри, показуючи різні вправи військової муштри. Ніхто не міг пояснити, звідки ті турки прижилися в Романовій Коморі й чому саме вони несуть службу кожного року при плащаниці? Якщо б убиралися в хрестоносців, які здобували Єрусалим у ранньому Середньовіччі, то було б зрозуміло, але турки? Говорилося, що хтось із Романової Комори, перебраний в османську одіж, утік із полону. Прибув до селища в переддень Пасхи і клінчав при плащаниці, дякуючи Господу за звільнення. І наче з тих часів усіх, хто стояв на чатах при плащаниці, почали називати турками. А яскраві стрічки, аксельбанти, турецькі фески, військові кітелі підкреслювали урочистість і небуденність події для християнського миру.
На одній зі станцій після перетину нового кордону ешелон облетіла новина, що ялівка якогось господаря народила теля. Цю новину жваво обговорювали. Під час перестоювання, коли набирали воду та випорожнювали шлунки, приходили подивитися на новонароджене теля. Трапилася ця пригода з ялівкою Мехаметів. Ще перед тим, як Юрій поставив свій підпис під переселенчими документами, у його родині радилися, що робити з тільною ялівкою, реченець якій припадав на визначений комісією час від’їзду з Романової Комори. Радилися-радилися, але нічого не придумали. Припнули черевату ялівку до саней і поволі поїхали на станцію. Уночі, коли з-під хвоста ялівки з’явилася чорно-сіра куля і дві ратиці, Мехамети — син і батько — зачепили грубий шнур за ратиці ще невидимого теляти й почали обережно тягнути. Зранку, коли прокинулися Мехаметові діти, теля лежало на соломі, а корова облизувала його ріпавим язиком. У теляти посередині чола була біла зірка, а само воно мало дивну масть — чорні й червоні латки, наче мозаїка, були викладені на білому тлі.
П’ятеро Мехаметових дітей підходили до корови й заглядали, а Текля, гладячи коров’яче вим’я, промовляла до неї, наче до малої дитини. Перші цівки срібного молока вдарили по металевому цебрі — й Мехамети відчули, що його солодкий запах перебив усі сопухи. Вони ковтали слину, а здавалося, що то молоко тече їхніми стравоходами. Подоївши корову, Катерина протерла водою вим’я й подала цеберко Юрієві. Він надпив, тоді надпила Пелагія, Олекса, відтак — діти, а коли на дні залишилося кілька крапель, малий Іванко запхав свою руку — обводив рукою дно й підносив пальчика до мордочки свого пса, якого забрав із собою з буди, незважаючи на вмовляння дорослих. Щеня лизало палець і чхало. Текля видоїла не все. Знала, що, зіп’явшись на ноги, теля шукатиме маминої цицьки. У потязі щаслива родина пила молоко. Здавалося їм, що то Ісус ділився з ними п’ятьма хлібами і двома рибами.
На джуринській станції аж кишіло від поляків-репатріантів, які з’їхалися сюди фірами. У навколишніх селах або колоніях Чорткова, Бучача, Підгайців і Монастириська вони залишали свої морґи поля, гектари лісу, будинки і знищене репатріацією життя. Ніхто не хотів залишатися і брати радянське громадянство. З наближенням ешелону напруження на станції наростало. Начальник станції говорив одне, а старший лейтенант Алєксєєв — інше. У таку холодну пору пуститися з малими дітьми в дорогу та дві доби чекати на відправку під голим небом — означало замерзнути на фірі під цибулиними звіздами нічного неба.