У 1919 році війна знову зайшла до Чорткова, як давня знайома. Військові частини Української Галицької Армії та не розформовані підрозділи Січових Стрільців почали воювати з поляками. Звичайно, Феліціян Коритовський був цілковито на боці нової польської держави. Усі вони — Коритовські, Волянські, Козєбродські, Боґуцькі — з гербами й виписаними родоводами на телячих пергаментах, володарі фільварків і сотень морґів землі, не хотіли й навіть думки не допускали ні про яку Україну. До того ж, п’ять чи шість поколінь їхніх родин народилися тут. Тут збудовано їхні фортеці й замки, тут на молочних берегах течуть кисільні ріки, у яких вони купалися, тут у стилізованих під римську архітектуру гробівцях сільських цвинтарів покояться їхні предки. Взагалі, «тут» — це вони.
Приїхавши з родиною до Митниці, Коритовський зголосився до польської комендатури в Чорткові. Того дня, коли Коритовський відправив перші секретні відомості про склад українських військ для польського штабу, в Митниці збиралися на війну. Події навколо Чорткова та успіхи українських військ занепокоїли Феліціяна. Таємно він отримав від польського командування прохання сповіщати про переміщення українців та діставати розвідувальну інформацію. Протягом червня він сам та кілька його форналів часто їздили до Дністра, де дислокувалися українські частини.
На початку червня, коли Чортків зайняли українські війська, звідкись до фільварку перед ранком прибув кавалерійський загін. У порожньому домі Коритовських, окрім господарів, були тільки служниця і старий форналь. Коли перед будинком почулися голоси й кінський храп, Гелена засвітила свічку в спальні. Коритовський прикипів до парадних дверей. Він стояв босий, відчуваючи підошвами холодний паркет. У сутінках розібрати, хто це завітав, було неможливо. Господар відійшов від дверей углиб вітальні, сів у крісло й чекав. У двері загупали й попросили відчинити. Така чемність під час війни насторожила Феліціяна. Він підійшов, присвічуючи каганцем, знайденим у вітальні на столі, і нервово почав перекручувати в замку великий металевий ключ.
На порозі стояв агроном Шипракевич, одягнений у військову уніформу.
«Не смію питати якими вітрами, пане агрономе? — почав Феліціян, — хоча, прецінь, війна…»
Вони сіли за стіл, де було свого часу зіграно стільки партій у бридж і переговорено про все на світі.
«Так, війна», — продовжив Шипракевич думку Коритовського.
«Нещодавно переїхали… — наче виправдовуючись сказав Феліціян. — Протягом війни, як мені повідомили, квартирував у нас кавалерійський полк москалів. Ну, а потім дещо розтягнули селяни».
«Усе зруйновано».
«І руйнується далі», — у словах Коритовського прозвучав легкий докір.
Шипракевич промовчав.
Розмову перебив хриплий скрип дверей — у дверях показалася Гелена в темному платті. Під очима синіли мішки. Шипракевич помітив також зміни на Гелениному обличчі — павутина зморшок причепилася на колись гладку шкіру.
«Пане Шипракевич, — привіталася Гелена, — вітаємо в нашому домі!» Шипракевич встав і галантно вклонився, наче запрошував Коритовську до танцю.