Невдовзі Вірка покинула батьківський дім. Дмитро записав Сашка до школи. У митницькій школі з’явився новий учень — Олександр Попов. До школи прийняли, але ще місяць чекали, поки Вірка перешле з Казахстану медичні документи.
Федір, потикавшись по чортківських організаціях, влаштувався на колгоспну пожежну. Усюди вимагали прописки, якої в нього не було. Дмитро їздив із Федором до паспортного столу, але даремно. Знайомств не було, а просто так ніхто не бажав прописувати. У колгоспі Дмитрові пообіцяли влаштувати сина спочатку підмінним шофером, а згодом виділити старий газон. З нового року Федір добами чергував на пожежній, вилежуючись на тапчані. Потім унадився до бібліотеки й там познайомився з молодою, щойно прибулою за рознарядкою випускницею культосвітнього училища, Тамарою. Тамара приїхала з Хмельницької області, тому в Митниці її прозвали москалихою. Поселилася вона в будинку спеціаліста, побудованому колгоспом. Це була одноповерхова будівля з двома ґанками. В одному крилі з родиною — дружина і двоє дітей — мешкав зоотехнік, в іншому — вчителька Галина Миколаївна. До вчительки й підселили молоденьку бібліотекарку. Тамарині батьки на початку приїхали з дочкою на мотоциклі з коляскою, поселили її й повернулися додому. Тамарина кімната, порівняно з кімнатою вчительки, була необжитою. Стіни пахли вологістю, через тріщини протікала дощівка. Про Тамарину сусідку в селищі говорили різне. У Митниці вона жила чотири роки. Було їй ледь за сорок. Носила як першокласниця косу, а голову покривала хустинами. Найбільші митницькі курварі почали заходити до неї, але поверталися ні з чим. Хтось звідкись дізнався, що колись у Галини Миколаївни був чоловік і дитина. Але дитина начебто втопилася в річці. Чоловік покинув. Галина Миколаївна жила якийсь час у Буданові, а підлікувавшись, приїхала сюди.
Уперше Федір побачив Тамару на танцях. По Різдві, коли закінчився піст, у старому клубі, колишньому будинку читальні, по неділях грала музика. Сходилася молодь. Гроші за танці збирав кіномеханік. На танцях грали брати Мельники. Старший Андрій — на скрипці, а молодший Іван — на баяні. Малий Несторцьо грав з Мельниками на бубні, нещодавно купивши лапку для ноги. Відпродав Несторцьові механічну лапку полковий музика за три рублі в придорожньому буфеті «Ивушка». Несторцьо починав грати з Мельниками по весіллях — і лапка, щоб не бити весь час по бубні калаталом, була вкрай потрібна. Кіномеханік з іншими хлопцями розсували в кінозалі крісла, ставили їх до стін, звільняли місце для танців.
Тамара несміливо ввійшла в освітлену залу. На сцені, там, де висів білий екран, стояли Мельники й сидів Несторцьо. У приміщенні було зимно. По Різдві вдарили сильні морози — і опалити таку залу було неможливо. В кутку, зліва, з того боку, звідки лилося світло з кіномеханікової апартної, притулилася кахлева груба. Узимку груби майже ніколи не розпалювали. Верхній одяг скидали на крісла. Митницькі дівчата, причепурившись, починали розігріватися під польку. Танцювали одна з одною. Через танець-другий хлопці, осмілівши, починали підходити й запрошувати дівчат. Польки змінювалися фокстротами. Насамкінець забави музики грали повільні мелодії.
Федір того вечора, коли Тамара з’явилася на танцях, сумував за Іркою. Йому розповіли, що Ірка віддалася й живе тепер із чоловіком у Копиченцях. Музика грала. Несторцьо лупив ногою по лапці і двома паличками по мідному тарелеві, прикріпленому згори на бубнові. Тремтіла в Андрієвих руках скрипка, перекидалася, наче впіймана рибина. А його молодший брат, схиливши підборіддя на баян, пускав слину — видно, перед тим випив. Можливо, на середині забави влетіла до зали, напустивши холоду і снігу, Ірка. За нею, озираючись, приплюснутий світлом її чоловік, хлопець років двадцяти п’яти. Ірка побігла до своїх ровесниць. Ті, побачивши подружку, заверещали, засміялися. Сипали запитаннями, вітали з одруженням. Ірка потягнула несміливого чоловіка за руку — і тієї миті Несторцьо гримнув палицями по тарелі, а Мельники заграли тужливу, переспівану багатьма поколіннями пісню «Ти висока й струнка». Закрутилися пари. Ірка з чоловіком так само крутилася, світячись від щастя. Федір віднайшов поглядом Тамару і рушив через залу, розштовхавши всіх. Підійшов і запросив до танцю. Тамара відчула міцну Федорову руку. Вони кружляли неподалік Ірки. Ірка кидала поглядом у Федорів бік, наче хотіла щось йому сказати, але музика вже в’язала в одне ціле Федора й Тамару, і світ крутився не навколо них, а разом із ними. Коли розпашілі пари виходили з клубу, кіномеханік почав вимикати світло. Надворі враз стемніло. Групками стояли хлопці й дівчата. У темряві світилися вогники сигарет. Пахло димом. Федір вирішив провести Тамару. Вона не заперечувала, бо йти порожніми засніженими вулицями, якими бігають пси, не хотілося. Не хотілося ще й тому, що селище незнайоме, та й Федір Тамарі сподобався. Якраз тоді, коли біля неї опинився Федір, щоби провести, його за рукав шарпнув Пуда.