З початком жовтня Борух і Фейґа серед ночі, попрощавшись із Феліштаном і Параскою, знову вийшли до Джуринки й, поміркувавши, пішли за течією на південь.
Таньку Соколову з-під Оренбурга направили в 1945 році до Митниці створювати комсомольську організацію. Після інструктажу в чортківському райкомі наступного дня приїхала сюди з капітаном Хохловим. Першим її зустрів голова сільради Юстин Микуляк, який і поклав на неї око. Таньці було всього двадцять чотири роки, рожевощока, з пасмами пшеничного волосся, дебела дівчина, аж пашіла здоров’ям. Юстин поселив комсомолку в будівлі австрійської школи — у вузькій кімнатці сторожа. Два колишні просторі класи, у яких навчалися діти, взимку не опалювалися. Юстин, якому доручили влаштувати Таньку на постій, привів дівчину до тієї кімнатки й залишився в неї до ранку. Про перші «полові зносини» з Танькою Юстин розповість через три роки опісля, на допиті в СБ. Кожного разу Танька в районі заходитиме до капітана Хохлова, який випитуватиме про ситуацію в Митниці, бандитів і про Юстина. На скрипучому дивані вони з Хохловим віддаватимуться любощам. Коли Танька сповістить Хохлова про свою вагітність, той допоможе зробити їй підпільно аборт. Примусить тюремного лікаря вичистити Таньчину утробу.
Комсомольцями в Митниці виявили бажання бути троє, сподіваючись, що їм платитимуть. Танька, збираючи свій актив у колишній читальні при селищному гарнізоні, розповідала про міжнародне становище, геніального товариша Сталіна і про комсомольців Країни Рад. Було в неї ще одне завдання, отримане від Хохлова — стежити за повстанцями та їхніми симпатиками. Через кілька місяців вона знайшла під дверима записку-попередження. Якогось дня Юстин відчув різь між ногами, і коли пішов за сільраду висцятися — побачив почервоніння навколо головки. Спершу подумав, що надуло вітром. Бувало, коли проти вітру справляєш нужду — то таке трапляється. Але неприємні відчуття посилювалися. Він поїхав до Чорткова й зайшов до поліклініки. Вийшов із точним діагнозом — сифіліс. Лікар сказав, що необхідно приїхати на стаціонарне лікування, яке займе не менше двох місяців. Юстин повернувся до Митниці. Зібрав білизну і гроші, жінці сказав, що лягає в лікарню, бо, обстеживши, виявили слабість у серці. Зібравшись, пішов до Таньки. Застав у неї сержанта. Викликав комсомолку на коридор і вдарив кілька разів долонею по лиці. Через два місяці, повернувшись до Митниці, дізнався, що Таньку перевели в інший район, а на заміну приїхала інша комсомолка. Потім прочув, що на новому місці Таньку вночі прохромили вилами.
Юстин Микуляк, який учився з Дмитром Баревичем у гімназії, 1944 року на фронт не потрапив. Арештований за падіж худоби в березні 1941 він просидів, поки велося слідство, у чортківській тюрмі. У червні арештованих посадили в ешелон і відправили на схід. Юстину пощастило, адже інших в’язнів, яких не встигали відправити, бо німці наступали на п’яти, розстрілювали в камерах та на внутрішньому тюремному дворику. Потяг Юстина встиг дотеліпатися до Мелітополя. Туди долетіла німецька авіація й розгаратала станцію з ешелонами. Юстинові вдалося врятуватися. Повернувшись з-під Мелітополя, він присів на власному господарстві та працював у ліґеншафті на фільварку. Те, що в сороковому році він очолив правління щойно створеного колгоспу, митницькі пам’ятали. Знали про це й в ОУН. Однак арешт, сидіння у чортківській в’язниці, потім відправка на схід — наче пом’якшували в очах односельців Юстинове колгоспне минуле. Щойно в сорок четвертому прийшли знову більшовики — Юстина покликали до району й наказали очолити сільську раду. Він отримав пістолет, печатку, а згодом підписав папірця про співробітництво з органами МВС. Повстанці приходили до нього, коли треба було збіжжя, грошей і медикаментів. У Митниці, окрім Юстина, лейтенантові Риференкові доносили ще три особи — два ястребки-поляки та Паранька, двадцятилітня дівчина, з якою Риференко спав, з’являючись у селищі. Сітка ОУН також мала свої очі та вуха, спостерігаючи за тими, до кого приходять більшовики, хто з ким зустрічається. Невеликий гарнізон квартирував у колишньому приміщенні читальні в центрі селища. Кілька повстанців мешкали в криївках у кінці села. Починаючи з жовтня, коли надходили справжні приморозки, у місцевості, де не було достатньо лісів для переховування, доводилося йти в села. І тому Риференко нюхом молодого пса відчував, що в Митниці переховуються бандіти.