Після цього приховувати підступаючу групу для військ МВС було неможливо — і вони відкрили вогонь. Із лісу відповіли.
П’ятеро змучених боєм повстанців по черзі несли поранену. Устигли перев’язати і вколоти їй морфій. Ця група пройшла кордони червонопогонників і подалася на північ, а вночі потрапила під дощ і заблукала. Побачивши крізь дощ слабкі вогні, вийшли на будинок Коритовських. Залишивши там поранену, повернули на Пожежу, де на них чекала засідка.
Риференко роззброїв Горюнова і примусив чистити виходки.
Зранку до Митниці прибула вантажівка з двадцятьма солдатами і двома офіцерами — майором і старшим лейтенантом. Приїхали з тренованим чорним німецьким вівчуром. Майор, старший лейтенант і лейтенант Риференко пішли оглядати місце, звідки втекла арештована. Риференко відчинив двері виходку, звідки неприємно вдарив сопух. Обійшли з іншого боку. За виходком проглядався город, удалині виднілися кущі, що розмежовували сусідські городи. Сержант із псом пішов за офіцерами до кінця городу. За кущами плив невеличкий потічок, який улітку пересихав.
«Якщо вона перейшла воду, то пес сліду не візьме», — сказав старший лейтенант.
Риференко розсунув кущі — на одній гілці висіла хустина втікачки.
Він покликав сержанта й кинув хустину перед псом. Пес обнюхав і рвучко, майже видираючи з сержантових рук повідець, помчав у кущі. За ним побігли офіцери. Перескочили потічок і проминули город. Пес покрутився на сусідській оборі, налякавши трьох малих дітей, які складали зібраний над потічком хмиз. Крутнувшись, вівчур потяг сержанта далі. Перебігли гостинець, і пес привів групу на обору о. Феліштана. Почувши грубий гавкіт, парох став у дверях, але пес забіг до хати й зупинився біля драбини.
Коли ангели несли над Митницею легку душу о. Феліштана, над селищем заходило сонце, але перед старим відкривалося біле сліпуче небо, у якому він став згустком світла.
5
Славний колись на цілу Галичину й Буковину чортківський двір Довіда Моше, одного з шести святих синів ружинського цадика Ісроеля Фрідмана, забрався з Чорткова. Сховалися за пташиними головами на кольорових малюнках зі сторінок галицьких гебрейських книг. Схоже, що вони були птахами, бо якогось дня зібралися в зграю — покружляли над синагогою, палацом, річкою Серет. Так кожної осені кружляли бузьки перед тривалим перельотом, прощаючись. І хоч як Фрідманам не було прикро залишати свої дібра й наповнену молоком течію річки — відлетіли. Залишили на чортківському кіркуті щось схоже на темне зерно пшениці, що випало з пташиного дзьоба — могилу Довіда Моше Фрідмана, якої тепер ніхто не знайде. Серед високої кропиви з міцними зеленими стеблами й китицями білого духмяного цвіту приховалося вибите на плиті цадикове ім’я. Лише в переказах і книжках жила пам’ять про нього, як миша в норі. Приналежні до чортківського двору хасиди переказували у своїх оповідях і про золоте містечко Чортків, і про солодку воду Серету, і про красуню-паву синагогу, і про помащену, наче скоринка на Суботній халі, кольором збовтаного яйця, стіну цадикового палацу. Найбільше, звісно, вони говорили про святість Фрідманів та їхні чуда. Дещо з тих оповідей підслухав Мартін Бубер і записав. Але це тільки дещо. Іншу частину хасидських історій, пов’язану з чортківським двором, ми ніколи не відтворимо. Бо початок ісходу почався в часи другого цадика Ісроеля Фрідмана, сина Довіда Моше. У тридцятих роках Б-г поставить перед ним драбину Якова у Відні, щаблями якої переходитиме ребе Ісроель сім небес. Третьому чортківському цадикові, синові Ісроеля, Нахумові Мордехаю Фрідману пощастить виїхати з Європи до Єрусалима. І там, у святому місті, підніматися догори, пересилюючи спротив космічного вітру й біль у кістках. Останній, тобто четвертий чортківський цадик, за літочисленням від засновника двору Довіда Моше, Шломо Фрідман, син Нахума Мордехая, також схопився за перший щабель драбини Якова в Єрусалимі, коли його душу, легку, як гусяче пір’я, підхопив вихор і поніс зі швидкістю світла.