На мить вони забули про козу й почали підглядати, як Саша вмочає пензлі у фарбу. А що там на полотні — бешкетникам не видно. Шає бачив малих гунцвотів, але вдавав, що не помічає їх. Хлопці вовтузилися і штовхалися за право першим просунути руку з подорожником. Він згадав себе і свої дитячі пустощі. Кожного літнього ранку вулиця оживала. Першими виходили зі своїх домів водоноші. На їхніх коромислах похитувалися порожні відра. Вони голосно гуділи грубими голосами, аж поки не зникали в кінці вулиці. Тоді виходили різники, які за десять хвилин доходили до своїх крамниць на Ринку. Двоє з цієї вулиці працювало в залізничних майстернях станції. Кілька мешканців, такі як Мордехай Блондер, перепродували по селах свої товари. Готували коней та вози. Виїжджали в неділю, аби повернутися в п’ятницю перед Шабесом.
Мешкав на їхній вулиці один гебрей, який щоп’ятниці перед заходом сонця бив калаталом по металевій трубі, сповіщаючи гебрейські дільниці про Суботу. Громада платила йому за це якийсь гріш. Вулиця знала кожного і про кожного, бо жили поруч і разом молилися в синагозі. Сусіди знали, що син Мордехая — Шає — вчиться на художника.
Короткий шнурок, на який припнули козу, дурна тварина врешті намотала навколо себе так, що змушена була присісти на траву. Стиснуте задніми ногами велике рожеве вим’я, з ночі наповнене молоком, видавлювало з двох цицьок срібні краплі молока. До Блондерів доїти козу приходила українка з Вигнанки, але інколи Мордехаєві доводилося це робити самому. Складаючи пензлики й фарби, Шає побачив батькову тінь на порозі дому. Сьогодні Мордехай нікуди не їхав. Прихопили крижі. Він дозволив собі полежати нині довше, хоча біль не минав. Казав Мордехай, що й тварина повинна перепочити. Спочатку виніс стільчик. Сорочка з вицвілим коміром і витерта до залисин камізелька, об яку Мордехай витирав руки, — одяг для порання вдома. Коли вибирався продавати товар, то одягав іншу сорочку та іншу камізельку й також брав із собою сюртук, залежно від погоди. До синагоги одягався в білосніжну сорочку, яку виварювала в розчиненому милі прачка. Раз на місяць вона приходила до Блондерів, особливо після того, як захворіла Естер Двора. Разом із Мордехаєвими сорочками прали постільну білизну й фіранки. Раз на місяць у Блондерів пахло лоскотливим милом. З відчинених дверей запах клубочився вулицею. Тепер, після смерті дружини, старий Блондер кожного ранку доїв козу. Він поглянув угору, а потім підійшов до кози, погладив її наївну мордочку, наче вибачаючись за припізнення. Козяче вим’я розпирало молоко. Мордехай закотив рукави.
«Шає, сину», — гукнув Мордехай із закинутим на шию рушником. Він стояв посеред двору, чекаючи на синову допомогу.
Син підняв із землі приготовлену для цього випадку мидничку з водою. Мордехай змив праву, а потім ліву руку, так, як миють перед молитвою й Шабесом. Обтер рушником. Сидячи на маленькому стільчику, обмивав теплою водою, нагрітою від рання в мидничці, козине вим’я й довгі, як пальці, цицьки. Подоївши, перецідив через марлю, бо в молоко встигла потрапити дрібна мушва. Налив у склянку й подав Шає. Син, що не раз голодував у Кракові, бо всіляке трапляється у великому місті, тамував свій минулий і майбутній голод жирним козячим молоком. Шає пив так спрагло, що не помітив, як молоко потекло по бороді й по сорочці. Тепер Мордехай поливав на синові руки воду.