Голова сільської ради Юстин Микуляк спровадив переселенців до горішнього фільварку. Оддалік за чорними деревами виднілися острівці будівель польських колоністів. Юстин сказав, що поляки вибираються до Польщі й, може, когось із прибулих переселять на їхні господарства. Іншим — підшукають хати в селищі. Перші тижні для переселенців минули в клопотах. Опинившись серед чужого поля, вони не знали жодних стежок-доріг. Мехамети зайняли вітальню. Їх було дев’ятеро душ, тому ніхто з односельців не заперечував. Інші розмістилися в спальнях і навіть у господарських прибудовах. Минув березень. Мехамети знайшли місце худобі у стайнях, а мішки з пшеницею й житом склали поруч зі збитими наспіх ліжками. Текля прихопила з собою насіння квітів та клуби коренів, які хотіла висадити навесні, але передумала. Невідомо ж скільки вони будуть тут, серед цих полів. Дім Коритовських знову ожив. Наповнився дитячими голосами та старечим кашлем. Навколишні поля тепер перейшли у власність зайців, кротів і польових мишей. Привезені запаси харчів закінчувалися. Народжене у вагоні потяга теля Мехамет протримав перші дні у вітальні. Потепліло — привів його до корови-матері. Мехаметові діти крутилися біля теляти щодня, пильнуючи, щоб новонародженому було тепло. Кожного року землю, відталу від морозу, хай навіть із латками снігу, можна було засівати — Мехамети та їхні односельці знали, з чого розпочинати весну. Якби запитати Юрія, де їхнє поле, то, йдучи вздовж Сяну навпомацки, він усе одно став би на своєму. А тут, у Митниці, на панському розграбованому фільварку, переживши мінливу березневу погоду — то приморозки, то відлиги, — не знав, що далі чинити.
У Митниці знову організовували колгосп. Бо той довоєнний проіснував неповних півтора року. За німців господарі знову позабирали собі свої морґи, а на панських ланах створили ліґеншафт. Десь у квітні, не чекаючи ніяких вказівок, жінки панського дому перекопали рискалями кілька соток у найближчих полях і посадили городину. Починали вбиратися у цвіт яблуні, сливи і грушки в саду Коритовських, який колись орендував Ашкеназі. Пробилася перша зеленина. Переселенцям відлягло від серця. Серед цих просторів призабувся переселенчий потяг, звикли до співжиття у великому будинку з колонами родини, які волею обставин опинилися під одним чужим дахом.
У Мехаметів було молоко. Ялівку, куплену в Лежайську перед депортацією, продав Юркові поляк, що працював у тамтешніх німецьких колоністів. Відтак сказав, коли сторгувалися, що худобина племінна, з самої Голландії. Вим’я в ялівки й справді було в півтора рази більшим, аніж у звичайних місцевих корів.
До того ж, ялівка вже була тільною. Народжене перед прибуттям до джуринської станції теля, тручись мордочкою об розбухле від молока вим’я своєї матері, випивало лише половину. Решту пили Мехаметові діти. Але як у великому домі, коли в інших родин привезені корови чи ялівки ще не отелилися, можна було спокійно пити своє молоко? Текля сказала Юркові, що з вечірнього надою ділитиме поміж іншими дітьми.