Коли у Стамбулі він побачив своїх синів із зятями, то вони не впізнали його. Дивилися на старого й думали, що це якийсь дервіш, який жив у пустелі та спав у норах хижих звірів, хоче попросити милостиню. І відступили від нього, кажучи, що вони щороку жертвують на християнські храми, а злиденних у їхньому краю, звідки вони приїхали, так багато, що в них не вистачить грошей, щоб усім роздати. Вихудлий Минас був одягнений у халат, який йому дав на дорогу монастирський кравець. Богомолець дивився на своїх синів та зятів — і ніяк не міг ковтнути виноградину сльози.
Потім, коли Минас таки видавив із себе вірменське слово, Сириновичі впізнали в цьому нещасному чоловікові свого батька, опустили очі й мовчали.
І Минас також мовчав.
Треба сказати, що Минас перебув три єрусалимських роки в той самий час, коли до Єрусалима з османським караваном прибув Саббатай Цві. Ще в Язлівці Минас прочув із усім християнським миром, що євреї дістають із Амстердама листи, якими сповіщали їх про Месію. Тоді зустрівся Минас із Ашкеназі й запитав його про листи. Ашкеназі нічого не заперечив. Він підтвердив, що листи надходять, і привозять їх із Європи. І читають ті листи, і тлумачать найсвітліші голови їхньої громади, але ніхто не може впевнено стверджувати, чи правдивий цей Месія, ім’я якому Саббатай Цві, чи ні.
«Саббатай Цві?» — для певності перепитав тоді Минас.
«Так, саме Саббатай Цві», — повторив ім’я Месії Ашкеназі.
Не міг знати Минас Сиринович, що язловецькі юдеї вислали Ашера й Нахума до Стамбула, аби ті дізналися правду. Уже перебуваючи в Єрусалимі, Минас почув, що заворушилися юдеї в місті, що натовпи ходять вулицями, радіючи невідомо чому. Як могло щось таке трапитися в османському Єрусалимі, де юдеї і християни були людьми писання, яким не можна тримати в руках зброї, їздити на коні чи свідчити в суді? А кожен паша пильнував за порядком у своєму еялеті, бо відповідав за все власною головою. Османи дізналися про Саббатая Цві. Про того, який підбурює юдеїв визнати себе Машіахом і якому допомагає Натан із Гази. І поки паша думав-гадав, як учинити, — Саббатай Цві прослизнув крізь розставлені охоронні пости й вийшов із міста. А куди він подався — не знав ніхто.
Минасові, як і багатьом іншим, цікаво було побачити Месію, але він не розумів мови народу, з-поміж якого Месія з’явився. Тому, коли Саббатай Цві одного разу на вулиці Старого міста сперечався з книжниками й рабинами, Минас нічого не зрозумів, та й Месію він уявляв собі зовсім іншим. Постояв Минас у гурті юдеїв і залишив нервових людей зі своїм пророком, пішовши до Храму Гробу Господнього на вечірню молитву. І чим ближче було до Храму, тим дужче видовжувалася Минасова тінь, бо смеркалося.
Того літа, коли Сиринович повернувся додому, до Баревича донеслися чутки, що, можливо, митні кордони переноситимуть ближче до Язлівця. Бо купці скаржилися, що платять подвійне мито: один раз — Баревичеві за право виїхати на язловецький шлях, а другий раз — перед самим містечком. А також бурмістрові переказували, що Баревич половину з того, що виручає з купецьких валок, залишає собі, а лише половину віддає на скарб міста. Тому зібралися у домі Димитра Козубика, щоб обговорити справу Гриця Баревича. Баревич примчав до Язлівця зранку. І зайшов у дім Козубика. Тут знову зібралися поважні язловецькі міщани — Семань Ткач, Ян Гіщак, Богдан Сеферович, Якуб Крохмальний, Ян Тарнопольський, Ян Цимбалістий, Мацєй Мазур і Матіяш Хащинський.