Після розмови з Бецалем наказав Конєцпольський арештувати Гриця Баревича.
Арештовувати поїхав, як уже знаємо, Богдан Сеферович.
30 квітня 1672 року султан Мегмед IV під Едірне, одягнений у золотий каптан, у зелений тюрбан, оздоблений двома чаплиними пір’їнами, у супроводі великого візира та пашів, у присутності імамів роздавав своєму військові одяг, шаблі, кинджали і гроші. Було призначено ним кошти для провізії та направи доріг аж до Семигорода. Для цього спорядили шістсот возів і запрягли в них по шість волів.
5
Війна Речі Посполитої з османами наближалася.
10 червня 1672 року в колегіяті святого Яна пройшла служба Божа за упокій душі Ґризельди Вишневецької — дружини Яреми Вишневецького, син яких Міхал Корибут Вишневецький, Божою ласкою король Польщі, Великий князь Литовський, Руський, Прусії, Мазовецький, Жмудський, Інфлянський, Смоленський, Сіверський, коронований 29 вересня 1669 року в Кракові, правив як умів уже три роки. Того дня король Міхал прибув до костелу з королевою Елеонорою Марією Австрійською, з котрою взяв шлюб у монастирі Ясної Гори 27 лютого 1670 року. Під величним склепінням базиліки пишність, із якою було обставлено поминальну службу, вражала. Правив того дня львівський архибіскуп Войцех Корицінський, з-поміж присутніх були — папський нунцій та майже всі біскупи, зодягнені в понтифікалі. Світило дві тисячі свічок і дві тисячі ламп. Виставлено було з такого приводу навіть княжу митру з діамантами.
Не було при цьому примаса Пражмовського.
По цілій Європі точилися війни. І хоча шлюб із сестрою австрійського імператора Леопольда І забезпечував польському королю союзництво з Австрією, усе ж Османська Порта та Московське царство з півдня і сходу чекали слушної нагоди для війни.
Міхал Корибут не пасував статній Елеонорі. Він голив вуса й бороду. Кохався у французьких перуках. З цього приводу навіть сейм дебатував: чи можна польському монархові з’являтися публічно в перуці. Одягав Міхал перуки, тому що був лисий. Чи то із заздрості, бо був освічений і знав кілька іноземних мов, чи то з неприязні, бо був кепським королем, — навколо його імені кружляли різноманітні плітки про його чоловічу слабість. Казали, що начебто й пологи Елеонори, і померле немовля — усе було фальшивим і вигаданим для того, щоб показати, що в королівській родині все гаразд. Про Міхала плели й таке, що перед ним на бенкетах ставлять кілька фаршированих качок і тисячу помаранчів, — і все це він з’їдає.
Успадкувавши до всіх своїх багатств ще й спадок свого дядька Яна «Собіпана» Замойського, Міхал насолоджувався життям.
Справді, а де був примас Пражмовський під час заупокійної служби за матір’ю найсвітлішого короля? Річ у тім, що французький двір, розуміючи неспроможність польського монарха як політика, вирішив усіма способами домогтися зречення Міхала, аби посадити на польський трон француза. Такий поворот подій забезпечував би Людовику XIV союзника-васала. Тому містечками й селами Речі Посполитої їздили в каретах французькі шляхтичі, мандрівники, ченці, оглядаючи ситуацію в країні. Усі вони писали у своїх листах про стан королівського війська та королівської влади. Австрійці також підсилали своїх шпигунів, один такий крутився у Варшаві та був вільним бароном (так казав про себе). А звали його Петро Ігнацій Ян Стом.