Птахолов Онуферко, помічник Баревича, прийшов до Гриця третього дня після липневої грози, повідомити, кого попередив про наказ санджак-бея. Баревич змушений був виконувати волю османів. Також того ранку з Язлівця, у той час, як п’ять фір чекали Баревичевого наказу рушити до родовища червоного каменю, приїхав молодий осман Мурза. Прочув митницький отоман якось, що османи укріплюють свою адміністрацію, бо ще з весни до Язлівця наїхали молоді урядники з самого Стамбула. Балакали про перепис. У Язлівці спішно ремонтували фортецю, мостили дороги, бо після десяти років невизначеності з поляками османи нарешті домовилися про кордони. Баревич дізнався, що для Митниці та околиць призначено молодого іль-язиджи Мурзу, переписувача митницьких дворів. За всіма ознаками виглядало, що осінь буде холодна, і дорогу треба встелити до перших приморозків, щоб навесні, коли ґрунти розбухнуть від води, знову втрамбувати розлізлий шлях.
Того ранку з навколишніх дворів з’їжджалися митницькі до Баревичевого двору. Вони з Грицем возили камінь, укладаючи в найбільш глевких місцях шляху. З боку Язлівця почулося хропіння коней — і на шляху з’явилися вершники. Гриць побачив, як Матій, Онуфрій і Данило, що стояли зі своїми синами біля трьох возів, а п’ятий був Баревичевий, напружилися, бо османи їхали чвалом, збиваючи на своєму шляху ранішній туман і вогку пилюгу. Були при шаблях і рушницях, із білими клобуками на головах.
Гриць підійшов до митницьких і став поруч свого воза.
Оглядаючи гостей, подумав, що той молодий осман без рушниці — Мурза, про якого розповідали йому в Язлівцях.
На Мурзі була пошита з нового сукна широка камізелька. Жовтяве лице урядника нагадувало невчасно зібраний коров’ячий сир із зеленуватим відтінком сироватки. Матій із сином Даньком, які стояли найближче до Баревича, зиркали то на Мурзу, то на Гриця. Переминалися за їхніми спинами яничарські коні, а вершники про щось розмовляли, чекаючи на будь-який наказ збирача податків.