Семисвічник Язлівця, землю з меду й молока, захопило султанське військо. Османи поруйнували фортецю й спричинилися до втечі з міста вірмен і євреїв. Перед утечею язловецького рабина Ашкеназі пообіцяв ребе залишитися та наглядати за синагогою. І зостався мешкати у своєму домі. Не було нікого, хто міг би посвідчити чи донести османам що-небудь про Ашкеназі. Єдиний, хто знав про Ашкеназі все, був Гриць Баревич, чия митна будка тепер зачинилася через непотрібність. Гриць замкнув її, коли османи перший раз удерлися до Язлівця, і з того часу не було в нього спокуси вкласти ключ у замок. Не було тепер торгових валок, не було ярмарків. Лише османські обози двічі на рік проїжджали мимо митниці. І коли митницькі пси гавкали цілу ніч і цілий день, то місцеві знали, що не менше тридцяти возів торохтітимуть і торохтітимуть, аж поки не зникнуть на язловецькому шляху.
«Їдуть до Язлівця», — казав тоді Гриць Анні.
«Чи переїдуть за день?» — запитувала Анна.
«Не знаю», — відповідав Гриць і висилав Матія, щоб той перерахував вози.
Якщо возів було тридцять, то Гриць знав, що наступні тридцять з’являться в Митниці приблизно через пів року. Це означало для Баревича, що османська залога триматиме Язлівець принаймні ще пів року і що поляки не нападатимуть.
Якогось дня Гриць вивів зі стайні свого гнідого огиря й поїхав до Язлівця, нічого не сказавши вдома. Він перебалакав із одним османським урядником і записав Матія до служби при османському війську. Вдома пояснив Анні, що османи прийшли надовго, а Матієві вже чотирнадцять, а збирати мито нема з кого, то нехай служить. Дізнавшись про це, молодший Іван також виявив бажання служити при османах.
Минав п’ятий рік перебування османів на саламандровій землі. Зеленіли по язловецьких пагорбах виноградники, а по сонячних схилах плекалася бахча.
Одної неділі приїхав до Гриця Мурза, якому Анна з Варварою перев’язували закривавлений тюрбан, а Гриць ледь не позбувся голови через дурнуватого когута. Тоді Мурза наглядав за мощенням дороги, місцями укріпленої плитами з червоного каменю, видобутого митницькими з каменоломень над Джуринкою, хоча самої дороги до Язлівця так і не проклали. У Митниці було тоді таки мало людей, а Язлівець, як відомо, спорожнів. То звідки було набирати камінь для мощення дороги? Потім поляки відбили Язлівець, але внаслідок знелюднення цих земель ніхто дорогами не займався. А коли знову османи прибули до Язлівця на чолі з Ібрагімом-шайтаном, то завдання залоги та урядників полягало в тім, щоб утримати кордон і наповнити прибулі зі Стамбула вози зібраним податком.
Ось чому пропозицію, котру вимовили вуста Мурзи, Гриць Баревич прийняв з недовірою.
«Пане, — ввічливо почав бесіду Мурза. — Я приїхав, щоб поговорити з вами про одну важливу справу».
Гриць подумав, буцім збирач податків незадоволений тим, що заплатила Митниця в султанську казну. На Баревичеві, як на отаманові селища, лежала відповідальність за все, чого вимагали від нього османи.
«Митниця здала, пане уряднику, усе до останнього акче».
«Знаю, — відповів Мурза й розломив навпіл сливку, яку принесла Варвара. Я не про податок прийшов говорити».
«А про що?» — запитав Гриць, прочувши від Ашкеназі, якого зустрів на порозі синагоги, що Мурза шукає собі жінку і питався в Ашкеназі про Грицеву Варвару.
Гриць дивився на Мурзу, як той пережовує синющу сливку з сизим пилком.
«Річ у тім, — продовжував Мурза, — що в прекрасних султанських палацах Стамбула та Едірне існують птичі павільйони. Птиць султанові привозять звідусюди. Їх виловлюють птахолови й перевозять у клітках, щоб наймогутніший падишах милувався співом і красою Божих створінь».
Від цих слів Грицеві відлягло від серця. Те, про що натякав Ашкеназі біля синагоги, було, може, тільки здогадом старого хитруна.
«Санджак-бею наказано привезти з нових султанських земель різних птахів, і він наказав це зробити мені. І ви мені в цьому допоможете».
Мурза сказав так, що це виглядало, як його особисте прохання.
Запала тиша. Гриць розумів, що укласти з каменю шлях від Митниці до Язлівця було простіше, аніж наловити в гаях солов’їв, сойок чи синиць. І як їх ловити? І чим?
«До Язлівця прибув чоловік, — Мурза побачив на лиці Гриця знак перестраху, — він привіз із останнім обозом сильця для ловитви птахів. Він знає, як це робити. Нам треба знати, де ловити й коли».
«Я подумаю».