На тому й розпрощалися. Мурза затримався на оборі, глипнув на Варвару й посміхнувся.
Того ж вечора Гриць сказав старшому синові Матієві, що той мусить показати Мурзі та ще одному османові, що прибув зі Стамбула, місця, в яких гніздяться митницькі птахи.
«Вони хочуть усе забрати, навіть наших птахів», — сказала Анна, коли сіли до вечері.
«А коли вони приїдуть?» — перепитав Матвій і зрадів, бо знав усі ліси та гаї навколо селища.
«Казали, десь по Юрію».
«Кажуть одне, а виходить інше, — не вгавала Анна. — А той Мурза? Приїде й пише, пише…»
«Акче, акче», — перекривив малий Павло вимову Мурзи.
Усі засміялися, лише Варвара подивилася на Павла, як молода вовчиця.
Анна спіймала доччин погляд.
Ловитву птахів Гриць призначив на початок липня. Баревич пояснив Мурзі, що деякі птахи повертаються ранньої весни з теплих країв. Закладають гнізда й несуть яйця, тому ловити треба тоді, коли молоді пташата вилупляться і трохи підростуть — тоді їх можна буде забирати з гнізд. Старих птахів навряд чи вдасться піймати. Мурза вислухав Баревича й погодився. Попросив Гриць одного митницького чоловіка прислужитися Мурзі. Був то Онуферко, який у дитинстві пив куріпчині яйця, знайдені у гніздах серед жита. І ще він мав прирученого шуліку. Гриць сказав, що Онуферкові заплатять, а птахів повезуть до самого Стамбула.
«А що, там нема птахів?» — запитав Онуферко.
«Таких, як у нас, нема».
«А яких вони хочуть?»
«Не знаю, — відповів Гриць, — яких упіймаєте».
Наступного дня, коли Мурза ще з одним османом, Єлдиримом, що приїхав возом із клітками, вдосвіта появився біля Онуферкового подвір’я, господар вийшов із шулікою. Птах сидів на Онуферковій руці з затуленими клобуками очима. Мурзі пригадалося одне султанське полювання в Едірне. Два десятки султанських мисливців проскакали тоді мимо Мурзи з соколами, а назад поверталися з обвішаними навколо сідел закривавленими лисицями та зайцями.
До гаю Онуферко з Єлдиримом зайшли тихо, щоб не привертати до себе уваги. Мурза залишився з кліткою, яку взяли з собою — складати впійманих птахів. Потім їх розділять в окремі клітки, коли повезуть до Язловець. У Язлівцях перетримають і відберуть найздоровіших, щоб у дорозі не поздихали й доїхали до Стамбула. Ловити потрібно було пару, самця і самку, щоб потім у султанських садах вони могли розмножуватися і приносити потомство. Гай світився повітряним порохном, наче збовтали брунатне, зелене й жовте світло. Онуферко зупинився, прислухаючись до пташиних голосів. Побачив спорохнявілий, звалений грозою стовбур, і сів на нього. За ним попрямував осман. Онуферко показав Єлдириму, що треба сісти і слухати. Вони сиділи й наслухали, намагаючись розпізнати, де саме ті гнізда. За якийсь час почулося липке шелестіння згори. У те повітряне порохно гаю звалилася якась чорна маса. Онуферко здогадався, що це кажани повертаються з нічного полювання. Він не встиг зрозуміти, в якому місці вони вподобали собі дім, як, лопотячи крильми з тонкими перетинками, кажани зліталися до стовбура й падали, наче сонні, на Онуферка й османа. Птахолови вискочили на галявину, де лежав Мурза й дивився в небо, і промчали мимо нього. Той зупинив їх окриком. Віддихавшись, осман-птахолов Єлдирим переповів пригоду Мурзі, а Онуферко, помацавши голову й не знайшовши у волоссі ні кажана, ні поранень, сказав, що нині ловитви вже не буде. На тому й роз’їхалися.
Через кілька днів, коли османи знову приїхали вдосвіта до Онуферка, він пішов із ними до Дубини. Знайшли там кілька горличих гнізд і забрали всіх пташат. Мурзу з Єлдиримом дорослі горлиці проводжатимуть аж до самих Язлівець. За кілька день потрапили Онуферкові до рук канюки, та ще двох куріпок вдалося йому піймати. Найдовше полював Онуферко на соловейків — але так і поїхав османський птахолов до Стамбула з горлицями, канюками й куріпками. Солов’їв упіймати не вдалося. Саме того літа, коли ловили в Митниці птахів для султанського двору, Мурза зачастив до селища і щодня зупинявся в Баревичів. Поки чекали на Онуферка, Мурза мав нагоду походити околицями Баревичевого двору. Єлдирим порався з клітками, перевіряючи застібки на дверцятах, або молився, кожного разу питаючи в Мурзи: як той думає, в якому напрямку Кааба? Мурза відповідав, щоб той дивився, звідки зійшло сонце. А сонце в Митниці сходило з-за довгого пагорба над Джуринкою. Розумів Мурза, оглядаючи Баревичів двір, що митна будка, у якій господар дому просиджував роками, приносила немалі доходи. Усе в Баревича було добротне. В інших мешканців селища не було й половини з того, чим володів Гриць. Але те, що перестали скрипіти вози купецьких валок, і те, що Мурза тепер збирає податок, і те, що митні гроші наповнюють казну санджаку, — усе це зменшило доходи Баревича. Думав Мурза над цим, вийшовши на горб-долинівський шлях, у травах якого вдалині пасся табун коней.