Переконав Гриць Анну поїхати вночі. Пробиралися, як злодії, до містечка. Польського війська під фортецею не було. З димарів замкових дими стелилися пагорбами — видно, польська залога вступила до фортеці й варила собі вечерю. Чутливе вухо Баревича вслухалося в кожен звук. Над містечком нависла тиша. Десь неподалік форкали коні вартових.
Під’їхали до будинку Ашкеназі. Збудили переляканого юдея, який подумав, що його прийшли арештовувати поляки. А коли він упізнав Баревича, то впустив, заперши двері на ковані замки.
Усе, що почули Гриць із Анною з оповіді Ашкеназі, виглядало невірогідним: присягався купець, що польського війська було так багато, що він змушений був вилізти на пагорб за річкою, аби роздивитися, як штурмуватимуть фортецю.
«Але ніякого штурму не було!» — запевнив Баревичів.
«Османи здали фортецю без бою?» — запитала Анна, сподіваючись, що її діти живі.
«Ну трохи вони стріляли з рушниць та гармат, — розчаровано говорив Ашкеназі. — А потім санджак-бей, ну знаєте, що я такого не чекав…»
«Чого?» — запитали Баревичі.
«Ну, він просто виїхав із фортеці, посидів у шатрі з королем, а на другий день османи прикріпили білий прапор на стіну фортеці».
Волянський зі своїм загоном увійшов до двору Гриця Баревича, коли над Митницею викочувалося червоне сонце… Надворі побачив нерухоме тіло Онуферка-птахолова. Хтось із загону Волянського розтрощив йому череп. Поруч із Онуферком лежали потяті пси. Гриць бачив перекривлене обличчя Волянського, за спиною якого ховалися Тимко з Даньком. Двадцять вояків Волянського стояли напоготові з шаблями.
На щастя, Гриць умовив Анну й Павла виїхати з дому проти ночі на баских конях.
Волянський рубонув шаблею щодуху ліве Грицеве плече, що аж кістки затріщали. І смерть проламала Баревичу грудну клітку й обірвала серце.
Коли до Митниці повернуться поляки — запідозрять, що митницькі селяни, нажившись на торгівлі, бо всі торгові валки йшли через їхнє селище, — за двадцять сім років отуреччилися, тому поженуть чоловіків на пагорб і накажуть спустити сподні.
Частина друга
Дійові особи:
Анджей Волянський, граф
Людвіка Волянська, дружина
Конрад Волянський, син
Гелена Волянська, дочка
Феліціян Коритовський, граф, зять Волянських
Алєксандра Коритовська, дочка Феліціяна й Гелени
Владислав Алоїз Коритовський, син Феліціяна й Гелени
Данило Баревич
Анна Баревич-мурзиха, дружина
Настя Баревич, дочка Данила та Анни
Петро Урбан, учитель, наречений Насті
Федір Критай, митницький селянин
Еліяс Малер, обер-лейтенант австрійської армії
Довід Моше Фрідман, перший чортківський цадик
Ісроель Фрідман, другий чортківський цадик
Карл-Еміль Францоз, письменник
Лейба Ґольдштейн, орендар маєтку Волянських
Енвер-паша, турецький генералісімус
Міхаіл Алєксандровіч, Великий князь о.Іван Феліштан, греко-католицький священник, парох Митниці
Катерина Феліштан, їмосць
Попідлідвзеленікукурудзи, митницький селянин
Степан Шипракевич, агроном
Амброзія Бенціровська, власниця лупинарію
Вікторія Куліковська, повія
Якуп Шевкі, полковник турецької армії
Назрі-бей, майор турецької армії
Бім-Бом, циркач
Марґарет, циркачка та інші
1
Минуло два століття, відколи османи залишили Подільський еялет. Дійшли вони до Язлівця й пішли в небуття з цієї землі. Після них Язлівець занепав і перетворився на велике село. Зникли з пагорбів виноградники, плекані османами протягом одинадцяти років панування. Перевелася бахча. Переорали її нові власники ґрунтів, засадивши кукурудзою й тютюном. Від дощів та вітрів розповзлося каміння неприступної фортеці. Від артилерійських пострілів останнього штурму залишилися великі проломи й діри у стінах. Ніколи вже до містечка не повернулися вірмени. Євреї якийсь час намагалися підтримувати торгівлю та ремісництво, однак минулої слави ярмарків і торгових шляхів Язлівця повернути їм не вдалося. По вірменських домах поселилися поляки й заможні русини. Усе, що залишилося на місці в містечку, то лише пагорби та серпантини вулиць. На час нашої розповіді, перед війною 1914 року, деякі будівлі були під бляхою й черепицею, бідніші — під соломою. Здалеку виднілися обшарпані фортеця й замок. У бійницях гніздилося птаство, а у видлубаних вітрами дірах фортечних мурів зайці з кротами нарили тисячі підземних ходів. На місці Вірменської брами, збудованої, як пам’ятаєте, Минасом Сириновичем, — пустка. Інші брами також зникли. Проглядався шлях на Бучач, бо не було на ньому жодної брами з кам’яною аркою. Зарослий і занедбаний вірменський цвинтар, на якому упокоївся Минас та інші язловецькі вірмени, покрився жирним подільським чорноземом забуття.