«А де той готель?» — поцікавився Коритовський. Підротмістер викликав із караулу Романа Червоняка. Наказав відвести лейтенанта до готелю. Спускаючись із уланом від штабу, Коритовський зауважив, що за центром місто закінчувалося, далі вуличками тягнулися хати й халупи. Відпустивши провідника, Коритовський увійшов до готелю й замовив кімнату. Вільною виявилася кімнатка на третьому поверсі. Піднявшись до покою, скинув шинель, китель і, не роззуваючись, у лискучих офіцерських чоботях завалився на ліжко. Дорога втомила — і він заснув. Прокинувшись, подумав, чи не варто було на ці різдвяні дні залишитися у Львові. Тепер у Львові влаштовували численні забави. Молоді офіцери, приїжджаючи, знайомилися з відданицями та розважалися з повіями. Коритовський завжди заходив до рудоволосої Маріям. На Феліціянове запитання — звідки у неї таке ім’я, вона відповідала: «З Тори».
Над Чортковом пустився сніг. Місто заполонила зимова нудьга, що приходить під час куцих днів і короткого сонця. Звиклий до похідного життя й частих, пов’язаних із військовою службою переїздів, Коритовський однак перші години в Чорткові почувався незатишно. Чуже місто, запах постільної білизни, вугільний сморід у покої від кахельної груби зі слабкою тягою. Вікно з кімнати виходило у внутрішній дворик. Дахи будинків навпроти тримали на собі товщу снігу, а ринви всуціль обмерзли льодом. У будинку навпроти, на першому поверсі, євреї тримали крамницю. Здогадатися було неважко — час до часу відчинялися задні двері і двоє хлопчаків, мабуть, сини власника, вгрузаючи по коліна у сніг, прямували до прибудови, де перетримували крам.
Коритовський пішов на вечерю до готельного ресторану. Ресторан розміщувався у двох кімнатах на першому поверсі. У тій, де сидів за столиком Феліціян, проходжався офіціант, приймаючи замовлення й доносячи страви. В іншій — просторішій, було чути приготування оркестру.
«Що це?» — зачепив Коритовський офіціанта, котрий поставив перед лейтенантом тарілку.
«А ви не знаєте, пане офіцере?»
«Та звідки? Я перший день тут».
«Ага, — сказав офіціант, — тут буде забава. Офіцери й панночки цілу зиму забавлятимуться».
Офіціант також розповів новому мешканцю міста про заклад пані Бенціровської: «Туди ходять усі офіцери. У нас тут дещо інше, самі розумієте».
Повечерявши, Коритовський намірився вже виходити. Але побачив, як у парадні двері, вносячи з собою пориви завірюхи, забігло кілька панночок. Приїхали з навколишніх маєтків через глибокі сніги. Залу заполонив сміх, вереск і польська мова. Серед тих, хто прибув до офіцерського клубу, була перша красуня усіх чортківських забав Гелена Волянська.
Феліціян запримітив Гелену й вирішив залишитися.
У 1907 році молода пара Коритовських, щойно побравшись, приїхала до митницького фільварку.
Лейтенант граф Феліціян Коритовський зустрів молоду шляхтянку Гелену Волянську, як нам зрозуміло, у Чорткові. Графові Коритовському було під тридцятку, а Гелені — дев’ятнадцять. У Чорткові молодий офіцер і молода шляхтянка протанцювали цілу зиму 1906 року в офіцерському клубі та готелі. Навесні лейтенант поїхав до Чорнокінецької Волі просити руки Гелени. Коритовського зустріли стримано. Анджей Волянський, батько Гелени, порозмовлявши з Феліціяном і його двома приятелями, що приїхали з ним для підтримки, сказав, що поміркує над пропозицією пана офіцера. Гелена вийшла на прощання з офіцерами. Стоячи перед ні живим ні мертвим Феліціяном, подала руку для поцілунку й посміхнулася, даючи зрозуміти, що закохана й батьки погодяться з її вибором. Під час тижневої Феліціянової відпустки пройшло його вінчання з графинею Волянською в Чорткові, у Домініканському костелі святого Станислава. Офіцери полку стали в почесну варту на конях, поки молоді їхали бричкою до вінця. Чортків ще місяць згадував вінчання Коритовських, аж поки в тому ж полку не трапилася прикра подія — два улани, що їхали вночі з виправ, зірвалися разом із кіньми в Серет. І по весіллю Коритовських місто опустилося в траур за офіцерами піхотного полку.
За Геленою Феліціян отримав два фільварки в Митниці: горішній і долішній. На горішньому, майже на тому місці, що колись вибрав прапрапрадід Гелени Антоній — той, що розсік навпіл Гриця Баревича, — стояв занедбаний двір, бо батьки Гелени переважно жили в Чорнокінецькій Волі. Родинна легенда Волянських переповідала, що той далекий Антоній не лише заклав митницький фільварок, але через нього Баревичі прокляли рід Волянських. У кожному поколінні Волянських мусив хтось народитися калікою. Старший брат Гелени — Конрад — кульгав, а їхній дід, як переказували, народився без двох пальців на лівій руці, а прадід — із виваленим ропушим оком. Були й інші Волянські — з іншими вадами. Прокляття Баревичів висіло тільки над чоловічою лінією Волянських. Жінки їхнього роду народжувалися красивими і швидко, досягши шістнадцяти років, виходили заміж, не затримувалися вдома.