Бімб-Бом, Марґарет, канатоходець і акробат вечеряли за шапіто. Перший день вистави вдався. Ярмарком наступного дня поширилися чутки, що в цирку розрізають карлицю, а потім якимось дивом до неї знову приростають ноги. Комісар поліції, якому донесли про цирк, вирішив перевірити ці чутки. «Від цих бродячих цирків можна очікувати будь-чого», — думав, ідучи залюдненими вузькими рядами. Поява комісара між ярмарковими рядами викликала страх і пошану. Нарешті він дійшов до майдану, на якому сірів вимитий дощами брезент шапіто. Позаду стояв віз і клітки. Звідти смерділо гнилими овочами. Тепер комісар зрозумів, звідки цей сморід. Пси з бляшаних мисок хлебтали ранішні помиї, а капуцин, побачивши комісара, закричав диким голосом. Мавпа, розвернувшись задом, порскнула йому на мундир. Бім-Бом, побачивши комісара, вибіг з-за воза. Улесливо привітався. Комісар обтирав хустинкою поплямлені місця кітеля й не приховував свого роздратування. Вони відійшли від шапіто і стали поближче до торгового ряду, де не смерділо.
«Пане артисте, — металевим голосом звернувся до Бім-Бома комісар, — кажуть, що під час виступу ви розрізаєте жінок?»
«Це фокус, пане комісаре. Звичайний фокус».
«Розумію, але що насправді у вас, — він показав рукою вбік шапіто, — відбувається?»
«Нічого незвичного».
«Прошу мені сказати, — питав комісар, — я відповідаю тут за порядок».
«Це фокус. Мені важко вам пояснити, але повірте, Марґарет нічого не загрожує».
«Бо знаєте… різні плітки…»
«Знаю, але запевняю вас…»
«А ваша мавпа здорова?»
«Від переїзду вона втратила апетит».
«Я бачу…»
Повернувшись, Бім-Бом переповів розмову з комісаром Марґарет.
З’ясувалося, що інший цирк, який прибув на ярмарок із Київської губернії, розпускав чутки, що в цирку Бім-Бома перерізають пилами живих людей, а мавпа хвора й заразна.
За два перших дні ярмаркування скриня під капуцином наповнилася злодійським крамом. А третього дня, коли мавпа, одужавши, збудила своїм вереском ярмарок, перекричавши улашківських когутів, до цирку навідалися жандарми. Вони з огидою зняли клітку з капуцином — і відчинили скриню.
Арешт циркачів бачили Коритовський із Козєбродським, оскільки того ранку прямували до віденської ресторації.
Цирк розібрали найняті селяни. Зняли брезентове покриття й дерев’яні жердини, на яких усе трималося. Бім-бомівців посадили на вози, склали їхні манатки й під вартою повезли до Чорткова.
За жандармами їхали бричками злодії, обмірковуючи плани нападу.
Публіку продовжував веселити цирк із Київської губернії — чотири пси, два акробати, вчена кобила і двоє клоунів.
Полковник Якуп Шевкі терміново викликав до штабу дивізії командира 62-го піхотного полку майора Назрі-бея. Майор здогадувався, зважаючи на нагальність виклику, про наступ. Але у просторій кімнаті дивізійного штабу Шевкі сповістив, що зі Стамбула з інспекцією до Галичини прибуває військовий міністр імперії Енвер-паша. Полковникові доводилося зустрітися з Енвером-пашею в Стамбулі, про що він сказав Назрі-бею під час наради Генерального штабу турецьких військ на початку мобілізаційної кампанії. Тоді турки покликали до війська двісті тисяч резервістів, але на всіх не вистачило зброї та амуніції. У турецькому Генеральному штабі точилися розмови про забезпечення війська та стратегічні плани майбутньої війни. Полковник Шевкі, старший за Енвера-пашу на сім років, не міг зрозуміти, чому цього майора Аллах підкинув так високо, як вуличні торгівці, бавлячись із покупцями, підкидають догори тісто, приготовлене для солодких булочок ачма. Тепер німці, з якими Османська імперія вступила в союзні домовленості, намовили Енвера-пашу перекинути дві дивізії з грецького театру воєнних дій до Галичини. Стратегічна позиція російської армії, що займала південний фланг ділянки від Язловець до Буковини, у разі прориву створювала росіянам коридор для виходу на Балкани. Назрі-бей запитав, чи військовий міністр інспектуватиме його полк, що знаходиться в шанцях другої лінії широкого фронту вздовж Стрипи.
«Не знаю, Назрі-бею, — по-товариськи звернувся до майора Шевкі, — мені нічого невідомо».
«Розумію вас, пане полковнику, — сказав майор. — Дозвольте повернутися в полк?»
«Хай оберігає вас Аллах».
З Берліна спеціальний потяг, у якому перебував військовий міністр Османської імперії Енвер-паша, вирушив о шостій ранку. Енвер-паша зі своїми ад’ютантами прямував до Перемишля. Цього разу візит військового міністра Османської імперії до Німеччини спланували заради інспекції турецьких дивізій у Галичині. Хто він, цей по-військовому стрункий 35-річний чоловік? Про що він думає, сидячи в потязі? Нащадок турків, албанців і черкесів, у жилах якого палала гаряча кров войовничих предків, внаслідок державного перевороту возноситься на вершину влади ослаблої Османської імперії. Син залізничного службовця стає міністром, заступником головнокомандувача, а дякуючи шлюбові з принцесою Еміне Наджіє Султан навіть членом султанської родини. Недаремно Якуп Шевкі запитувався, що розгледів Аллах в Енвері-паші, даруючи йому таку владу.