«Елізабет Мелвілл, — прочитали Браун з професором, — бульвар Забіяк, 28. 20 років, студентка. Кожної неділі виїжджає за місто на прогулянку на спортивному велосипеді по Північно-Західному шосе». Далі йшла докладна реклама матримоніальних послуг, якою завбачливі брати Мур не забули нашпигувати свою інформацію.
Цілий тиждень Браун ремонтував старий велосипед, який доживав свій вік у комірчині. А виїхавши вперше, відчув себе в потоці електробусів і спідомобілів, як кролик під ногами стотисячного натовпу. Однак, наполегливість була яскраво вираженою рисою характеру молодого асистента, і раннього недільного ранку він зайняв вичікувальну позицію на бульварі Забіяк.
О 9 годині ранку з будинку 28 вийшла молода особа з велосипедом на плечі. Вона спритно, по-чоловічому, скочила в сідло і, набираючи швидкість, помчала вниз, до шосе. Браун, який трохи розгубився, стартував із запізненням. Йому довелося згадати ті роки, коли він вважався непоганим спортсменом, щоб наздогнати дівчину на десятому кілометрі.
— Добрий день, міс Елізабет, — почав він, зводячи дух.
— Звідки ви знаєте, як мене звуть? — здивувалася велосипедистка.
— О, це ціла історія, яку я міг би вам розповісти сьогодні ввечері в кафе «Атлантида».
— Терпіти, не можу цього кафе, — пирхнула дівчина і різко збільшила швидкість.
«Чи не надто самостійна?» — з тривогою подумав Браун, однак, теж натиснув на педалі.
— Тоді, може, в математичному кафе «Старий Піфагор»? Там збираються надзвичайно милі хлопці. Я вас познайомлю з Жоржем Донеллом — жартівник, яких мало. Пам’ятаю, в університеті ми зварили собі суп, і Жорж, для жарту, висипав туди цілу пачку солі. Ніхто, звичайно, не став їсти, а Жорж сказав: «Не можна, щоб добро пропадало» і виїв усю каструлю сам.
Елізабет усміхнулась, і Браун одразу ж скористався з цього.
— Може, поїдемо тихіше? — запропонував він.
Увечері Браун і міс Мелвілл танцювали в «Старому Піфагорі», у понеділок після обіду їх бачили на пляжі, а ще через два тижні молодий чоловік приніс професору глибоку подяку і запрошення на весілля. «Ви будете найдорожчим нашим гостем», — сказав він.
Шлюбна церемонія мала відбутися в строгому прозорому приміщенні, побудованому на місці потворного і помпезного Палацу воркуючих голубків. Чиновники, які реєструють шлюби, з їх нещирими посмішками і вологими стисканнями рук не в’язалися з цією цнотливою архітектурою і тому були замінені кібернетичною машиною. Вона реєструвала шлюби, виконувала весільні марші, поздоровляла молодих чоловічим та жіночим голосами і робила безліч інших хороших речей.
У холі зібралися численні друзі нареченого і нареченої — переважно молодь. Наречена за традицією вислухала останні поради кращих подруг, наречений, як і личить мужчині, намагався невимушено жартувати з колишніми однокашниками. Нарешті двері залу широко розчинилися, Елізабет знайшла очима Брауна, Браун — Елізабет, і тут захеканий і схвильований, до холу вбіг Кувиркот.
— Браун, — квапливо заговорив він, хапаючи асистента за рукав, — тільки що я знайшов у програмі помилку. Цей варіант такий же далекий від оптимального, як небо від землі.
— Професоре, — тихо, але твердо сказав Браун. — Мені здається, що вам краще піти геть.
Він узяв Елізабет під руку, і вони рушили в зал на чолі свого юного почту. Кувиркот розгублено провів їх очима і поволі спустився вниз по східцях. Він ішов і гірко думав про те, що людина, мабуть, найнедосконаліший з відомих йому дискретних автоматів. А навколо вирувало, дзвеніло, гриміло неоптимальне, невлаштоване, дуже далеке від довершеності, але таке неповторне життя.
Леонід Сапожников
ЗАКЛАД
Боб Шоу вважав себе невдахою. Він навчився красиво зав’язувати галстуки — і вони назавжди вийшли з моди, він завоював прихильність головного редактора — і той поступився своїм місцем кібернетичній машині. Правда, новий редактор також цінував Боба, але не за швидкість реакції і кмітливість — цим машину не здивуєш. Шефу імпонували широкі зв’язки Шоу в діловому і науковому світі, які той уміло підтримував і, головне, знав, як використати в потрібний момент. Їм, цим зв’язкам, Боб завдячує своєю поїздкою на Місяць і сенсаційним репортажем про небувалий моральний занепад на зворотному боці «світила закоханих». І, знов-таки, завдяки цим зв’язкам він, єдиний з журналістів, дістав запрошення до професора Кувиркота на його новий експеримент.
У вітальні професора зібралося невелике, але поважне товариство: відомий психолог доктор Боді, відомий промисловець містер Грейнфрут, невідомий представник відомого міністерства і ще з півдюжини обранців. Шоу підсів до психолога: