Нижче була приклеєна фотокартка вбитого.
«М-да, не розженешся, — Алан прикусив губу, — хоча ну що можна додати до життя вченого-одинака».
Алан відчував, що клубок до розв’язки у нього в руках, але як його розплутати?
«Вбивця нічого не взяв. Вбивав непрофесійно. Щось знав цей Артур Бруляк. І хтось цього дуже боявся. Виходить, Бруляк знав таємницю цієї людини, і ця людина, зрозуміло, боялася. А просто з боязні вбити неможливо. А вбили Бруляка, тому що він заважав. Заважати вбивці він міг у випадку, ну хоча б у просуванні по службових щаблинах. Так. Необхідно перевірити співробітників».
Алан швидко перегортав підклеєні сторінки справи. «Так… так… ось де!»
Підозрювані:
«Вислухавши всіх рідних та знайомих вбитого слідство не визнало будь-яких суттєвих причин для притягнення їх до відповідальності.»
Далі йшов перелік знайомих Бруляка і обставини, виправдовуючі їх. Алан пробіг очима по мотивуванням і зупинився на останньому: «Є алібі». Алан перегорнув кілька сторінок з фотокартками друзів та знайомих убитого і все ж таки знайшов опис алібі. Воно звичайно було залізне. За якогось Остена Іва поручились чотири свідки, протоколи котрих додавались. З них випливало:
«Остен Ів, інженер Національного центру космічних досліджень. Посада — заступник керівника проекту створення ракетного двигуна нової модифікації.
Серед знайомих Бруляка численні працювали у цьому Укркосмоцентрі, але не настільки поряд з ним. І хоча це мало про що говорило все ж Алан ухопився за цю нитку. Він почав ретельно вивчати дані свідків. їх було троє. Остен того вечора запросив їх на гостини, пограти у преферанс і випити коньяку. Прийшовши до нього о пів на п’яту вони пробули там до одинадцятої години. Алан звернув увагу на ту особливість, що Остен запросив людей не зовсім близьких — співробітників. Свідчення таких людей завжди набагато цінніші, тому, що вважається, що вони не надто зацікавлені. І крім того, саме таку зустріч можна пояснити дефіцитом спілкування; скучили, мовляв, до того ж усіх чотирьох бачила стара сусідка, яка заходила до Остена о шостій годині. Алан перегорнув справу назад і знайшов висновки експертів, щодо імовірного часу вбивства. Смерть наступила біля п’ятої години вечора. Бруляк не вийшов на вечірню зміну і адміністрація одразу забила тривогу. Зіставивши свідчення Алан зрозумів, що десять років тому за даних подій він би й сам не знайшов виходу з цього замкненого кола. Але зараз, коли є факти цієї жахливої кровотечі, котра так подібна за всіма показниками з описами вбивства Артура Бруляка, інспектор знав точно — таких збігів обставин не буває. І мало того: формула крові убитого: О (І) Rh+. Аналіз консерванту у квартирі: О (І) Rh+.
Алан підсвідомо відчував, що усі його підозри скупчуються над Остеном Івом.
«Всі свідки гарантують алібі. Та жодного з них, мабуть, не знайти. І навіть якщо це зробити, і вони змінять свідчення, то десятирічний термін все одно стирає всю провину до краплі».
Все поглиналось і загрузало в реальність буття. Усі намагання інспектора упиралися в цей триклятий термін давності.
Алан з понурістю перегорнув папку. Так, зовсім нікому не потрібні його зусилля. Єдине, що Алан міг зробити — це заднім числом підписати звіт про події з кровотечею з своїми висновками і відіслати все в архів.
Інспектор ще раз перегорнув аркуші справи. Всередині папки сторінки-злиплися і перегортаючись, зачіплювалися за пальці. Алан розгорнув їх. Це був протокол пояснень Остена Іва. У верхньому лівому кутку була його кольорова фотографія. Алан зупинив свій погляд на обличчі цієї людини. Щось невловимо знайоме ковзнуло в пам’яті. З’явилось відчуття, що він його десь бачив. Алан болісно пригадував, але нічого з пам’яті не виринало. Інспектор встав і пройшовся по кабінету. Потім знову сів. У двері постукали. З коридору пролунав голос чергового.
— Пане інспектор, каву будете? — це був розносник офісу, і він уже вкотив свого візничка до кімнати, коли Алан, виринувши із своїх думок, заволав на нього так, ніби той був винен у десятках злочинів. Розносник смикнувся, перечепився за свій візничок, схопив його і швидко виїхав у коридор. Юнак повернувся обличчям до дверей, щоб їх зачинити і у нього з кишені випала газета.
— Свіжа? — кивнув навздогін Алан.
— Так точно, пане інспектор, — теж кинув розносник і двері за ним причинилися.
Одним стрибком Алан підхопив газету і, мов у лихоманці, почав її переглядати, різко і необережно перегортаючи сторінки. Одну з них він навіть надірвав. І раптом він завмер, стискаючи газету. В очах мерехтіли рядки повідомлення: «Сьогодні увечері, до столиці прибуває рейсом 666 керівник відділу ракетних двигунів. Національного центру космічних досліджень, пан Остен Ів. Його візит в центр пов’язаний з підписанням угоди між Укркосмоцентром і приватною фірмою про продаж зорельотних двигунів. Назва фірми до моменту підписання угоди не оголошується».