Заняття проводять з нами німецькі підстаршини (мабуть, в цивілю вчителі) на німецькій мові.
Проводяться з нами лекції по фізиці, радіотехніці, методиці користування морзянкою, передаванні, прийманні, шифруванні та дешифруванні тексту. Це все проводиться в спеціально обладнаних кабінетах, де імітуються різні умови: тряска, коливання.
Але ті заняття довго не протрималися. Нас все частіше зривають з занять та використовують на інших роботах (демонтаж гаражного облаштування та інше), яке вантажимо на вантажні авта, що вивозять те причандалля в невідомому нам напрямку.
Частішають також бомбові нальоти, але під кожним корпусом є добре влаштовані залізобетонні бомбосховища, але все одно при падінні бомби все здригається та чути завивання, коли вона летить.
На даху кожного корпусу є майданчики, на яких стоять зенітки. Під час нальоту визначають групу по черзі, яка допомагає зенітникам, як обслуга.
То були дуже неприємні хвилини. Якщо на землі ти маєш можливість десь заховатися, то там ніякої. З даху було видно весь жах бомбових ударів і здавалося, що ти знаходишся всередині пекла.
При даній ситуації між нами в розмовах висловлювалися передбачення, що ми тут довго не затримаємося. Незабаром так і сталося. Ми всі виїзджаємо до Праги, де, пробувши один день, їдемо 30 км на північ від Праги до міста Мельник.
Невелике чеське місто Мельник розташоване над рікою Лабою (Ельба), яка ділить його на дві частини. Східна частина міста в більшості гориста та старовинна, західна полога з піщаним грунтом. Дві частини міста з'єднує досить довгий міст. Ріка Лаба тут є ще суднохідною. В східній частині міста є висока гора, на якій розташований старовинний замок з вежею. Цей замок, мабуть, побудований в XVII–XVIII ст. На вежі того замку німці влаштували спостережний пункт.
За всіма даними, до війни, а може і до нашого прибуття, тут був чеський національний музей.
Після прибуття нас тут поселили. В замку, як в музеї, було на що подивитися та незручно було мешкати. Не було ліжок, не було де прилягти.
На стінах висіла старовинна зброя, якісь портрети та інші старовинні речі. На балюстрадах висіло дуже багато оленячих та ще інших рогів тварин, і під кожними були таблички, коли і де їх впольовано. Роги нам дуже знадобилося, бо на них ми собі порозвішували зброю, «баняки» (шоломи) та інше вояцьке причандалля. Хоча офіцери не дозволяли нам цього робити, але вдавали, що того не бачать. Полягали спати, хто на ліжку під бальдахімом, хто на фотелі, а хто на столі.
Біля замку була прибудівка, де знаходився ресторан. Шпіс видавав нам талони і ми там харчувалися, їжа була смачною, але як завжди, для вояка було мало. Сидячи за столиками, накритими скатертинами, ми почувалися гідно, не дивлячись на те, що чехи від злості скрипіли зубами, але вдіяти нічого не могли.
Одного разу нас з товаришем на подвір'ї замку зустрів німецький офіцер та звернув нам увагу на те, що ми до міста ідемо в старих блюзах. Не слухаючи пояснень, завів нас в комірку та наказав видати нові блюзи, на ковнірах яких були нашивки еСеС.
Так ми позбулися своїх відзнак приналежності до дивізії «Галичина». Заступитися за нас було нікому, бо всі офіцери були німці.
Зміна нашивок з лева на еСеС була для нас дуже невигідною, особливо, коли виходили до міста, тоді треба було бути більш обережним. Чехи до левів ставилися непогано, чого до еСеС годі сказати. Здогадалися, якими мотивами керувався німецький офіцер, який наказав нам змінити блюзи, фактичною метою його вчинку було змінити нашивки.
На вулицях міста до нас іноді приставали чехи (підвипивші герої) з пропозиціями переходити на їхню сторону, тільки не знати, на яку? (більшовицьку, може?). Але жоден з нас не піддався на їхні провокації, а навпаки, пояснював, хто такі більшовики, але нам не вірили, що таке може існувати. В тому вони самі пізніше переконалися.
Незабаром нас, 120 вояків (вишкіл), передислокували в іншу частину міста, та розташували в якійсь колишній школі. Крім нашого вишколу, в місті було багато інших німецьких частин, в тому числі, вермахту. Можна сказати, що місто в той час було перенасичене військом.
Умови перебування тут були більш сприятливими. Їжу регулярно привозила польова кухня, а іншими побутовими послугами ми користувалися через чеські заклади. Наш командир, німець, унтерштурмфюрер, кожного разу нас попереджував бути обережними і поодинці не ходити. Ми завжди були в бойовій готовності.
Ми займалися різними військовими справами: патрулюванням по місту, несенням варти на різних об'єктах, і не тільки військових. Нас також часто приєднували до німців в акціях проти «червоних партизан», які активізувалися з наближенням фронту. Під впливом комуністичної пропаганди чехи ставали «моцаками».