Солі катастрофічно бракувало, і ми відчули цінність того мінералу та його смакові вартості, над якими в буденному житті не задумуємося і навіть може мало цінимо. Хто приховав якийсь випадково знайдений самородок золота, то обмінював його на сіль (по вазі один до одного).
Був в нашій бригаді Клімов, по національності руський. Поза спиною всі називали його гнидою. Блатні його не признавали, та і суки не хотіли з ним мати справу. Він ніколи нічого не робив, не брав ніякого інструменту. Ходив з перекривленою головою та запханими руками в рукави фуфайки і виймав їх лише тоді, коли їв або «стрельнув» в когось закурити. Вночі шарив по чужих кишенях, за що часто був битий. Він всім добре набридав, а ще більше бригадирам, які отримували на нього норму, яку за нього змушені інші відробляти, і тому старалися його позбутися. Одного разу Клімов зайшов з бригадиром в сильний конфлікт, і бригадир вирішив його таки позбутися. Бригадир вивів бригаду за зону на роботу, а за зоною відмовився від нього.
Запустити Клімова назад в зону наглядачі не дозволили. І це повторювалося кілька днів, поки Клімов таки врізав дуба від морозу.
Такі способи застосовували до відмовників, їх старалися вивести із зони, а там конвой не брав їх в бригаду на роботу. Назад в зону їх не запускали. Відмовники цілий день на морозі тупцювали під вахтою. І так їх доводили «до кондиції», тобто, хто витримав і здався, а кого понесли до моргу.
Застосовували ще і інші методи насильства, в залежності від «хитрості» табірного начальства. Серед відмовників більшість були побутовики і рідше політв'язні.
Фактично на полігоні не передбачалося ніяких робіт, крім бульдозерних, а їх все не було, і тому нашу бригаду загнали працювати в шахту родовища.
Шахта родовища відрізняється від рудникової своїми широкими, проте низькими штреками і не є такою глибокою та менш загазована. За те багата тріщинами, які висять над головою і завжди готові обірватися та прикінчити тебе, в кращому випадку, зробити інвалідом.
Система була тут така. Ти під'їжджав з тачкою до забою, де тобі насипали фунт і пхав її по поламаному трапу до бункеру, де зсипав його. Біля бункеру стояв обліковець, і коли ти назвав свій номер, він робив помітку. Коли була неповна тачка, обліковець міг її і не зарахувати, хоча він був такий самий в'язень, як і ти, лише побутовик. Тобто, свій свого примушував гнути спину. Щоб виконати норму треба було за зміну вивезти сто тачок фунту, тоді ти отримував 900 гр. хліба. За кожних 10 тачок вище норми додавали 50 гр. хліба. Але вигнати тих сто тачок при поламаних трапах та тачках було проблемою та, зважаючи ще на те, що віддаль до бункеру все збільшувалася.
Одного разу ми розпізнали, що наш обліковець є сліпуватий. Користуючись темнотою в шахті, ми кидали в тачку пару глибин грунту для гуркоту, а поверх накидали фуфайку, створюючи імітацію повноти тачки. Тоді ми норму всі виконували, але віддачі не було. З часом, все з'ясувалося, мабуть, тут не обійшлося без допомоги стукачів.
За це наша бригада була покарана. Ми цілий день працювали по 16 годин і отримували пайок 400 гр. хліба (штрафний).
Через кілька днів після того випадку мене зустріла біда. Коли я їхав завантажений до бункеру, обірвався закол та впав мені на руку, переломивши її. Я вже не зміг далі працювати, вийшов із шахти та сів на відвал, чекаючи зміни. По приході з роботи табірне начальство знало про цей випадок і кваліфікувало його, як відмову від роботи, хоча явно було видно перелом руки. Мене передали на розправу старості Васильєву, який з радістю посадив мене в карцер.
Як я вже попередньо згадував, карцер — це дерев'яний колодязь, де температура повітря мало чим відрізнялася від температури назовні. Раціон — 200 гр. хліба та склянка теплої води два рази в день. Все було розраховано так, щоб ти не здох з голоду і щоб тобі не хотілося жити. Просидів я в тому ізоляторі півтори доби і, хто його знає, скільки мені ще б довелося сидіти, якби не прийшов фельдшер з головного табору, який констатував факт перелому руки та виписав мені лікарняний.
Фельдшер прив'язав ганчір'ям мою руку до куска дранки, перед тим змазавши її йодом. Гіпсу та бинтів не було. Це було все лікування. Я був і тому радий, основне, що я був на якийсь час звільнений від роботи (зимою) і трохи відпочину.
З часом ганчірка ослабла і я міг рухати рукою, тим самим не даючи їй зростися. Мабуть нестача необхідних речовин в організмі, а також повний авітаміноз, були тими факторами, через які кість руки не зросталася.