Бійку припинив лише вартовий з вишки автоматною чергою по озвірілому натовпу в'язнів.
Ми в амбулаторії мали тоді дуже багато роботи.
Ліків та бинтів такої кількості не було. На перев'язку використовували простирадла, подерті на бинти. Семен Д. підказував мені не панькатися з ними, бо це не люди, а помиї союзу.
Після надання пораненим першої допомоги, наглядачі відводили їх в ізолятор. Нікого з них не залишали в лікарні. Декількох віднесли в морг. Наглядачі сказали, що нічого страшного не сталося, що це був звичайний бандитський розбір між собою, і про те не слід нікому говорити.
Після деякої підготовки, Семен Д. став мене посилати на розвід бригад на роботу як фельдшера. Знань лікарських тут майже не треба було мати. Основне, виміряти температуру та підтвердити звільнення з роботи. Діагноз поставлять в амбулаторії.
Я відчув, що мною зацікавився начальник режиму і розказав про це Семену Д., але він мене заспокоїв і запевнив, що поки він тут, мене ніхто не рушить. Запевнення його були марними проти тієї лихої влади.
Одного разу, коли Семен Д. пішов на поселення до хворого, за мною прийшли начальник режиму з наглядачем та наказали з речами вийти на етап. Мене вивели за зону та посадили на вантажну машину, де вже було таких, як я, два десятка.
Приїзджаємо на той самий рудник «Ігуменовскій», тепер вже його назва замінена на «Бєлова». Очам своїм не вірю, що так доля покерувала мною. Звідки поїхав, туди назад повернувся.
Рудник «Бєлова». БЕРЕГЛАГ
«В 1948 році проведено перереєстрацію всіх в'язнів. Для тієї категорії, що була засуджена за зв'язок або участь в протисовєтських організаціях за диверсійну роботу, за шпигунство і за найважчі кримінальні злочини, в 1948 році були організовані спецтабори, які відрізнялися від звичайних концтаборів особливою суворістю режиму: в'язнів після відбуття терміну поселяли у віддалених місцевостях без права повертатися до родин»
До Хабарівського краю входила Магаданська область («Дальстрой»). Тут було створено систему концентраційних таборів Колими — Береглаг, або простіше називали Берлаг.
Так я, після майже дворічних скитань в таборах «Гвардієць», Усть-Омчаг, опинився там, де мав бути згідно з радянським драконівським режимом.
Тут ми всі стратили свої людські ознаки (імена та прізвища), а стали живими інвентарними особами з номерами, які були нашиті на шапці, на спині фуфайки та на правій штанині.
З цього дня я називався А-158.
За мою відсутність табір значно змінився, як по суті, так і по формі.
По формі табір значно розширився, став більш впорядкованим та чистішим.
По суті табір став більш українським (особливо галицьким) з домішкою інших народів, тобто інтернаціональний. Були тут латиші, литовці, естонці, поляки, а також багато азіатських народів, як корейці, в'єтнамці, японці. Зрештою, годі перерахувати всі національності, які були не тільки з СРСР, але і поза меж імперії зла.
Вже рідше можна було зустріти хижі погляди блотарів, урків та іншої швалі, їхніх бандитських навиків грабувати все, що тільки вдасться.
Об'єднує одна назва — тюрма, табір, але по суті перебування в них є дві великі різниці. Як табір, є ще «півбіди». Основне — це середовище, в якому доводиться перебувати термін.
Для прикладу наведу такий факт, як отримання передачі чи посилки.
Отримання посилки в таборі побутовиків є для в'язня радісною подією, яка разом з тим викликає неприємності, конфлікти, навіть з адміністрацією, а також і біду, як її грабунок, побиття та інше.
Рідко хто з побутовиків (з важкими злочинами) отримував посилки. Та хто мав їм їх посилати? Хіба вони мали сім'ї, дітей? Вийшов на волю і не встиг прогуляти награбоване, як знову опинився за решіткою. А до дармового та ще домашнього яка спокуса!
Хіба вони (побутовики) розмовляють людською мовою. Ні! Одні матюки вилітають з їхнього «хавальника» (по жаргону), як лайно із заднього проходу.
І тим не менше вони були патріотами «такої родіни», вони були майже друзі «такого режиму».
В той же час політв'язень, який розказав антисовєтський анекдот, за доносом стукача, опинився разом із ними в тому таборі і був тими побутовиками принижений та пригноблений на найнижчому рівні та не мав ніякого захисту, бо охорона завжди була більше поступливою до них, ніж до політичних.