Тут був цілий арсенал засобів для знищення в'язнів, починаючи від силікозу, до дуже отруйних парів ртуті. Всі ми працювали без респіраторів, та їх і в помині не було. Навіть не було вентиляторів, які могли хоч трошки розганяти повітря.
Була лазня, але ми могли митися в ній раз в декаду, згідно з графіком. Одяг був настільки просякнутий пилюкою, що був твердий, як панцир. Шкіра на тілі була сірою і не хотіла відмиватися в двох літрах води, яку наливали в шальку, як норму, та кусочком мила, величиною цукорка, — також норма. Про ніс і годі говорити — він був зацементований. Пропрацювавши на саймонсі якийсь час, бригадир Степанов послав мене працювати «на хвости».
«Хвостами» називали останній ступінь обробки золотоносної пульпи. Там працювали три потужні помпи, які всі відходи з фабрики помпували назад на фабрику, на додаткову обробку. Все одно, не дивлячись на застосування додаткових засобів при обробці руди, вдавалося отримувати лише близько 70 % золота.
Про це все я довідався від вільнонайманих промивальників золота, які ходили на ті хвости з лотками, використовуючи для промивання фабричну пульпу. В них також був план здачі золота, і тому вони змушені були це робити підпільно. Крім того, вони розказали мені, що японці запропонували СРСР за використання фабричних відходів, а також за пеньки зрізаних дерев, побудувати підігрівну автостраду на «материк». Колиму вважали островом, який відрізаний від решти земель СРСР.
Корпуси турбін помп були товстостінні, відлиті з чавуну і, незалежно від того, попрацювавши кілька діб під дією пульпи, тобто піску з водою, стиралися на решето. Вже через два дні фонтанили маленькі струмочки, далі все більші, і тому їх необхідно було міняти.
На дні корпусів залишалася амальгама. З початку я не знав, що з нею робити та зливав в бляшанку. Один вільнонайманий натякнув мені про те, що за залишок амальгами в корпусах турбін, міг би мені принести дещо з їжі. Я поставився до тієї справи недовірливо, може, це провокація. За такий гендель амальгамою можна було заробити новий термін і то, як говорили, «на всю катушку». Але зваживши нате, що вільнонайманий більше ризикує, ніж, я погодився. Так між нами відбувався бартер, який приносив нам двом користь.
Отже, мені часто доводилося міняти корпуси, іноді мені допомагав слюсар, але в більшості випадків я справлявся сам. При тій роботі руки були мокрі по лікті, та і ноги не менше. Колимська вода є дуже холодною, майже льодяною.
Внаслідок частої заміни корпусів помп, при яких я фактично проходив мале купання в льодяній колимській воді, захворів запаленням суглобів рук та ніг. Всі суглоби розпухли, і я навіть не зміг відламати кусочка хліба. Ложка була такою важкою, і мені здавалося, що вона важить 10 кг. Видрапатися на нари було для мене цілою проблемою, і тому змушені були допомагати товариші. Я звернувся в медпункт, де всі мої суглоби змазали йодом і це було все лікування. Ще Слава Господу, що дали звільнення, аж на цілий тиждень. Мушу признатися, що це дуже докучлива хвороба.
Маючи цілий тиждень вільного, я мав змогу краще познайомитися з однотабірниками. Особливо цінним було моє знайомство з Сильвестром Петровичем Скоробогатим.
Сильвестр Петрович Скоробогатий родом із Львівщини, приблизно 1922 року нар., колишній в'язень Освенціма, про що свідчив витатуйований номер на руці, а тепер в'язень більшовицького берлагу, був засуджений на кару смерті, яку замінили на 25 років каторги. Після мого звільнення його таки перевели в каторжний табір. В УПА він був в чині Генерала. Про це я довідався з інших джерел, бо його скромність не дозволяла тим афішувати.
В 1994 році, будучи членом КУНу, я мав можливість в розмові з с. п. Петром Дужим впевнитися в правдивості тих даних. На той час с. п. Скоробогатий мешкав в м. Тернополі. На жаль, із певних причин, незалежних від мене, не вдалося зав'язати з ним контакт.
На час нашого знайомства с. п. Скоробогатий був бригадиром електриків і користувався авторитетом в начальства цеху, яке було вільнонаймане.
С. Скоробогатий був і для нас, в'язнів також авторитетною особою. Не дивлячись на табірні умови життя, був завжди чистий, акуратний, дисциплінований, як відносно себе, так і на роботі. Ерудований, вмів вести розмови на всі теми, пожартувати, посміятися і порадити у важкій ситуації. В його особі відчувалася сила волі.
С. Скоробогатий, поговоривши зі мною, пообіцяв влаштувати мене в бригаду електриків, свого слова він дотримав, і незабаром я став працювати електриком на високовольтних лініях, а згодом перейшов працювати в його бригаду зарядників акумуляторів для шахтарських ламп. Це був свого часу прогрес в порівнянні з 1947 роком, коли ми в шахтах користувалися каганцями.