Траплялися також і інші випадки, коли переховували євреїв з метою наживи. Такий випадок трапився на вулиці Сьнядецкіх (теперішня Політехнічна).
Одного дня в будинку забилася каналізація. Викликали аварійну каналізаційну службу, і робітники, відкривши каналізаційний люк, витягли з нього труп молодої жидівки. Робітники зі шланга її помили, привезли труну та поклали. Поліція приїхала, подивилась та й поїхала, ніхто тим більше не займався. Чого вартувало тоді людське життя — нічого.
Мешканці того будинку та сусіднього здогадувалися, чия це робота. Знали одну сім'ю, як вони жили до того, так як стали жити розкішно. Але раз влада (?!) тим серйозно не зайнялася, то і решта мешканців боялися втручатися в ту справу, тим більше, що та сім'я бандитська.
В той час набрали розмаху і збройні сутички між українцями та поляками. Українці були на своїй землі та боролися проти окупації за свою незалежність. А на що надіялися поляки на чужій землі? Якщо німці не віддали українцям України, то тим більше не віддадуть її полякам. Але під впливом німецької провокаційної політики їм вдавалося проливати кров двох народів, та тримати їх в покорі.
На торцевій стіні, де тепер Стрийський ринок, був намальований екран і на ньому часто показували «вохеншау», тобто тижневик чи останні новини з фронту. Звичайно показували героїчну боротьбу німецьких вояків не тільки на Східному фронті, але і на інших фронтах. Це була «Вікторія», Німеччина перемагає на всіх фронтах. Вже точно не пригадую собі, чи то було в 1942 р. чи в 1943 р., коли в тижневику показали розкопки захоронень замордованих польських офіцерів та старшин НКВСівською зграєю. Докази були настільки переконливими, що годі було сумніватися в їх фальші. Тим більше, що народ переніс те все на своїй власній шкірі і впізнав бандитів по їхньому почерку. За радянської влади те все замовчувалося.
З кожним днем більшовицька орда наближалася до Галичини. Німецькі фронтові повідомлення пояснювали відступ німецьких збройних сил необхідністю вирівнювання фронтової лінії для підготовки контрнаступу. Народ в ті пояснення не вірив, і на ту тему з'явилося багато анекдотів: як скорочення штанів, щоб легше було втікати.
Як було важко за часів німецької окупації, все одно народ з тривогою і страхом очікував приходу більшовицької орди. Хто мав якусь можливість або був чимось заангажований, старався евакуюватися на Захід.
Ще деякі малесенькі надії на можливість припинення наступу більшовицької орди мали фанатичні промови Гітлера. Як опісля виявилося, вони не були вже такі небезпідставні.
Висадка німецьких військ в Норвегію викликала в народі розмови, типу «дурний німець висадився в Норвегію, чим розпорошив свої сили. Чого він там шукає, коли там нема ні хліба, ні нафти».
Але німець не шукав там ні хліба, ні нафти, він добре знав, що там того нема. Він шукав дейтерій — важку воду для виробництва атомної зброї, яка розроблялася в німецьких лабораторіях. А важка вода там була, черпай і вези. Для того, щоб її виготовити, потрібні були колосальні затрати електроенергії, яких і так в Німеччині бракувало.
І хто його знає, чи не справдились би погрози Адольфа, якби не страх Західних держав, розвідка яких виявила в ріках Німеччини радіоактивність, що стало підтвердженням припущень виробництва атомної зброї.
Ті всі результати мабуть стали стимулом для прискорення відкриття другого фронту. Події почали розвиватися швидким темпом, і час не терпів зволікань.
Але повернемося спиною до подій в Західних державах, вони і так нам нічим не допомагали, а лицем до наших Галицьких справ, бо Україна вже була в кривавих московських лапах і нічим було допомогти.