Вечором збираємося на пероні та очікуємо своїх вагонів, але відізвалися сирени, сповіщаючи повітряну тривогу. Крім нас на пероні є ще цивільні пасажири, переважно жінки та діти. Якась німкеня з дітьми та багажем не може дати собі ради. Підходимо вдвох з товаришем до неї. Він бере валізи, я дітей і разом виходимо з двірця.
Навпроти двірця, мабуть метрів за 50, знаходиться великий готичний костел, навколо якого розташований великий парк. Йдемо туди. Там в розмовах проводимо чи перечікуємо сигнал тривоги, який в бесіді швидко минає. На той раз бомби не скидали, і наліт тривав приблизно годину. Після відкликання тривоги вертаємося на свої місця. Хлопці отримали дуже багато подяк від німців, бо не тільки ми, але і всі наші хлопці допомагали цивільним.
Незабаром підігнали наших шість вагонів, причеплених до пасажирського поїзду, і після посадки, поїзд від'їжджає. Прощай Відень, їдемо далі, напрям — Каринтія. Минаємо міста Клягенфурт, Філлях і в місті Шпітталь висідаємо.
В Шпітталі на станції нас вже чекають автобуси.
Сідаємо в автобуси. Надворі вже темно, мабуть пізній вечір. Їдемо крутими альпійськими дорогами. З одного боку дороги гірські скелі, з другого — провалля, нічого не видно, тільки чути шум гірської річки. Водії-німці досить вправно та швидко ведуть автобуси крутою гірською дорогою, іноді аж дух запирає. Минаємо старовинне містечко Гмюнд, приїжджаємо в село Мальта, де розташований наш вишкільний табір.
Мальта
Мальта — це досить велике гірське село, зі сторін оточене високими стрімкими альпійськими горами. На віддалі приблизно 50 м за табором, знаходиться гора Гросгльокнер, висотою 3798 метрів, вершина якої була покрита білою шапкою льодовика. Від того льодовика бере початок водоспад висотою шестиповерхового будинку. Під водоспадом є невелике озеро, мабуть, і вибите тим водоспадом. Під дією водоспаду вода в тому озері неначе кипить. Коли стати на протилежному пагорбі та подує легенький вітерець, тоді весь краєвид долини можна спостерігати в різних кольорах веселки. На протилежній стороні знаходиться гора Назе (з нім. — ніс), та й подібна вона до людського носа. Будинки муровані, великі. Господарські будівлі мають ніби два поверхи. На верху стріха, де складають сіно, солому, а внизу стайня для худоби. Майже кожен господар мав свій маленький водяний млин. Чи не на кожному будинку висить вивіска «Гастгаус» (гостиниця), і продається пиво.
Ми заходили в будинок і кликали господаря, щоб продав пиво, але в будинку нікого не було. Ми чим швидше виходили, боялися, щоб не запідозрили в чомусь, але пізніше нам німці пояснили: «Якщо ви хочете напитися пива, налийте собі його в гальбу, покладіть двадцять феніків на тарілку та сідайте за стіл і пийте на здоров'я. Ми маємо роботу і не будемо на вас чекати». І хлопці чесно того дотримувались, скарг не було.
Табір побудований чотирикутником, розташований під горою на початку села Мальта і дуже чистий. Дерев'яні бараки побілені та пофарбовані. Доріжки висипані шутром, по краях обкладені великими каменями та побілені. Обабіч доріжок побудовані бар'єрчики з білих березових жердин. Одним словом — порядок.
Видають нам посуд: миску, горнятко, ложку, виделку та постіль. В кожну штубу (кімнату) поселяють до 20 юнаків та призначають старшого. Після всіх процедур негайно спати, після приїзду нам дали на годину більше поспати. А зазвичай вставати треба було о 7 год. на свисток чергового по табору.
З 7 до 8 год. — туалет, фізкультура, сніданок. О 8 год. початок занять. Розклад занять висить на дошці біля входу в їдальню. Щоб зайти в їдальню, треба спершу показати чисті руки та чистий посуд, інакше можна було залишитися без їжі, що для кожного з нас було дуже неприємно.
Годували нас три рази на день, непогано, але як на альпійський гірський клімат та ще після екзецирки, для нас, молодих хлопців цього було замало. Хоча і мали гроші (платили), але щось прикупити з їжі, крім пива, було майже неможливо. Все було на картки.
Найбільше ми не любили екзецирку (муштрування). Це були для нас «каторжні» вправи гінлєген, ауф, ляшріфт марш, зінген або айн лід і т. д. Після тих піхотних вправ ми були вимордувані.
Гелєнди (терен) ми любили. Це було орієнтування по місцевості, креслення карти заданої місцевості. Проводилися політзаняття та вивчення пісень, тобто співи. Основне горланити в такт.