Ніби на зло Власову — мізинець Валленберга:
«А проте, коди вони пробували в краю своїх ворогів, то Я не погорджував ними, і не збридив їх, щоб винищити їх, щоб зламати заповіта Свого з ними. Бо Я — Господь, Бог їх! І Я пам'ятатиму їм заповіта з предками, що я вивів їх з єгипетського краю на очах поган, щоб бути їм Богом».
Ісаєв підвів очі на Валленберга:
— Мовчазні діалоги.
Той кивнув.
— Подивіться Псалтир… П'ятдесят дев'ятий псалом… Ісаєв заплющив на мить очі, потер повіки, прочитав напам'ять:
— «Даруй тим, хто боїться Тебе, знамено, щоб вони підняли його заради істини…» Ви це мали на увазі?
Валленберг не міг приховати захопленого здивування:
— Знаєте, всі, кого підсаджували до мене, зразу починали розповідати про себе й питати поради, як бути… Потім починали цікавитись мною… Витончена поступовість… Ви — зовсім нова якість, цікаво… До речі, у цьому ж псалмі закладено все «Одкровення» від Івана: «Ти потряс землю, розбив її… Зціли ушкодження її, бо вона хитається»… Але, перш ніж заглянете в «Одкровення», поверніться в «Єзекіїль», по-моєму, тридцять шоста глава…
— Дивився…
— Вас зацікавили підкреслення посередині, я стежив за вашими очима… А ви подивіться початок… Не шукайте, я прочитаю вголос, ви мене ошелешили своєю догадливою пам'яттю, тепер дивуйтеся з моєї. — Валленберг кашлянув, і Максим Максимович побачив в його очах відкритість; досі її не було, напружена зосередженість.
— «За те, що пустошено й топтано вас знавкола, щоб були ви спадком для останку народів, і були ви взяті на кінчик язика й на балаканину народу, тому, Ізраїлеві гори, послухайте слова Господа Бога: «Я підняв Свою руку, що ті люди, які навколо вас, — вони понесуть свою ганьбу!..» Хіба подібне не сталося, з Німеччиною? Я ж тому і почав свою роботу в…
Ісаєв різко перервав його:
— Ми ж умовилися! Ніяких розмов ні про мою, ні про вашу роботу…
Валленберг знизав плечима:
— А ми, до речі, тільки й робимо, що говоримо про мою роботу… Дотримуватися заповітів Біблії — ось моя робота…
— Ви найбільше оперуєте Старим Завітом, — сказав Ісаєв. — Як бути з Новим?
— Його спотворили переписувачі початку тисячоліття, — впевнено відповів Валленберг. — Тоді вже зріла недосконала хистка ідея Святої Інквізиції… Але й у Новому Завіті я готовий оперувати словами Апостола Павла: «Отож я питаю: Чи ж Бог відкинув народа Свого? Зовсім ні! Бо й я ізраїльтянин, із насіння Авраамового, Веніяминового племені. Не відкинув Бог народа Свого, що його перше знав…»
Ісаєв знайшов це місце в Посланні Апостола Павла до Римлян, прочитав швидко, уважно, разом; тільки особливо потрібні йому місця він перечитував тижнями, щоб лишалися назавжди в пам'яті.
З Валленбергом можна сперечатися, подумав він; саме з ним, не з Павлом; Апостол — це вже політика, а не велика проза; тому прочитав:
— «Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога. Тому той, хто противиться владі, противиться Божій постанові; а ті, хто противиться, самі візьмуть осуд на себе…» Чи не здається вам, що це не помилка переписувачів, а включення економічних важелів влади, початок боротьби за першість?
— Якоюсь мірою ви праві, — кивнув Валленберг, — але наступна фраза повертає нас до істини Божої: «Бо володарі — пострах не на добрі діла, а на злі»… Хіба це виправдання зла? Політика таїть у собі виправдання будь-якого злочину, примат сили постійний, особливо, — він зітхнув, — при наявності хорошого пропагандистського апарату…
— Це так і не так, — відповів Ісаєв, повільно перегортаючи Біблію. — Дивіться, ось вам Пророк Малахія, останні рядки Старого Завіту: «Чи Бога людина обманить? Мене ж ви обманюєте, ще й говорите: «Чим ми Тебе обманили?» — Десятиною та приносами! Прокляттям ви прокляті, а Мене обманили, о люду ти ввесь! Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим мене випробуйте, — промовляє Господь Саваот…» Затямте собі, це Старий Завіт. І йдеться не про дух, а про їжу…