- Будь ласочка! - жалібно просить Возняк.
- Ви просити не говорити «будь ласка», а ми кажем «будь ласочка, Романе Івановичу», - вставляє свою фразу Марія Чех.
- Ясно. То до вас треба на Ви і пошепки, Маріє Батьківно, - зіронізував Рома.
- Марія Ігорівна, - виправляє студента учениця.
- Пардон, пані. Я так більше не буду, - відказав Роман.
- Ну, Романе Івановичу, не питайте нас, ми не готові сьогодні, - підключилась в розмову Мирося.
- Що всі, всі? -перепитав Рома.
- Таа! - вигукує 11-В.
- І що навіть ти, Дімо, не готовий? - кинув суворий погляд на хлопця історик.
Той у відповідь ствердно киває головою.
- Ну добре. Лиш тільки почнете шуміти, то всі будете писати історичний диктант, зрозуміло?! - твердо попередив Кошовий.
- Так! - відповів клас.
- Тоді записуємо нову тему: «Етносоціальні процеси в суспільстві» - почав зразу писати тему на дошці.
Після цього практикант почав розказувати підготовлений матеріал. Але його розповідь перебивають справжні баталії на задніх рядах: Коля Магас з Ростиком Пушинським закидують паперовими сніжками Стьопу Бойчука і Влада Івасіва, що сидять через ряд від них.
Ті відповідають однокласникам тим же. Один із зімнутих аркушів паперу долітає до ніг Романа. Він бере його і, трохи підійшовши до парт, кидає в Магаса. Бачачи, що недалеко від нього на підлозі ще одна паперова куля, він відправляє її у соторону Бойчука та Івасіва.
Швидко переміщаючись до учительського столу, практикант сідає на стілець. Починає гортати підручника.
- Так, розгорнули книжку на сторінці сто шістдесят другій і читаєм тему! А в кінці уроку пишем самостійну роботу! - нервово промовив історик.
- Нє, краще щось розказуйте, Романе Івановичу! - промовила Христя.
- Нащо, ви і так мене не слухаєте. Як ви такі розумні, то самі учіться! - трохи заспокоївшся Кошик.
- Я вас слухаю ,- з третього ряду почувся голос Діани.
- І я. І я - один за одним повторили школярі.
- Ну чого ви так робите. Попросили мене не питати вас, я вас не питаю. А як я попросив, щоб ви не шуміли і не товклись, то ви ще більше товчетесь.
- Я теж був на вашому місці. Я розумію, що повно предметів, і кожен вчитель заставляє вчити свій, бо каже, що він найважливіший. А ще й ЗНО. Я через це все перейшов, - витримав кількасекундну паузу і продовжив:
- Чи ви думаєте, що я всю цю хрень знаю напам'ять. Та дивіться, скільки я списав на ваші уроки, - гортав свій зошит з планами уроків.
- Всі пахають, не тільки ви. І повірте ваше ЗНО- це все квіточки, перед тим, що чекає вас..., як і мене дальше. Просто скажу вам по своєму невеликому життєвому досвіду: ти ніколи не знаєш, що тобі згодиться в цьому житті, і треба знати все по трохи, але бути реально крутим в своїй справі, розумієте?
Учні уважно слухали монолог практиканта. Вперше за цілий день в кабінеті запанувала тиша.
- Зараз ви ще наївні і дурні. Я не спорю, у ваші роки я був дурнішим за вас. Бо що б там не говорили, кожне наступне покоління розумніше за попереднє, особливо в цей інформаційний період. Але ви не хочете сприймати цю інформацію. Ви не використовуєте свої переваги перед вашими батьками, переді мною. Ось ваш клас, спеціалізований з історії, так?! - спитав Роман.
Деякі учні ствердно кивнули головами.
- Ось чому більшість з вас вибрало історію? - ще одне питання поставив Роман.
- Ну тому, що вона цікава, - відповіла Христя.
- А ще чого? От ти, Колю, чого ти вибрав історичний клас? - запитав практикант.
- А що мені ще лишалось, математика? Я її не розумію ніхера. І філологія, яка мене нервує, - Магас відвернув погляд від історика.
- Ось бачите. Це правда. Чого ми завжди вибираєм тільки менше зло? Чого ми ставимося до кожного вибору, який би ми зробили, негативно? - Розумієте, яка в нас психологія? - підніс палець до голови Кошовий. - Ми вибираєм не те, що нам допомагає жити, а те, що просто не заважає. І так у всьому! А потім тільки шукаєм винуватців, тіпа то не ми, і взагалі не маємо до того ніякого стосунку. Ви розумієте що я маю на увазі? - спитав практикант.
В класі продовжилась ствердна мовчанка.
- Яку б владу ми б не вибрали, вона буде поганою. Бо ми завжди вибираєм не те, що дійсно хочемо. А потім кажемо, які в нас депутати херові, яка в нас країна херова. А знаєте чого? А я вам скажу, бо ми не вчимося на своїх помилках. Стаємо і стаємо на граблі. А знаєте чого так? Бо ми їх не знаєм. Не знаєм наших помилок. А хто мені скаже, де їх знайти, га? - знову розпалював вогонь емоцій Кошовий.
Ніхто з одинадцятикласників не знав, що відповісти Ромі. Але всі як один зацікавлено слухали Кошового
- Я вам розкрию секрет. Ось вони! - підняв книжку з історії України вгору. Ось наші помилки! Але ми не хочемо не те що їх вчити, ми не хочемо розгорнути цю срану книжку! Ми навіть не хочемо послухати про це від когось іншого. А потім лиш пиз... говоримо, що в нас такі всі хренові і погані, але при цьому забуваєм дивитись в дзеркало і розуміти, що ми теж є частина цієї галімої системи, про яку лиш всі триндять. Все можна зробити і у світі немає нічого неможливого. Просто треба, щоб це всі захотіли і всі почали пахати!