- Запишіть собі домашнє завдання. Параграф двадцять сьомий підручника і не забувайте на другий вівторок відкритий урок! Вчіть слова, - Кошик.
В кабінеті залишилось тільки двоє людей - Роман і Діана. Практикант пішов до шафи одягати куртку. Одягнувши її, він помічає, що Корнійчук крутиться біля вчительського столу.
- Ти когось чекаєш, Діан? - спитав Рома.
- Взагалі то, на тебе, - не зводячи очей на юнака, відповіла брюнетка.
- Я слухаю тебе. Що ти хотіла? - застібаючи замок на чорній куртці, поцікавився Кошик.
- А що ти робиш завтра? - спрямувала погляд вбік студента Корнійчук.
- Я? Та ніби нічого особливого. Буду готувати всесвітню для 11-А на п’ятницю. А що? - не розумів до чого веде дівчина.
- А ти б не хотів піти завтра з нами в Панораму? Ми будем святкувати день Святого Валентина, - запропонувалаДіана.
- З ким, «з нами»? -запитав Кошовий.
- Ну та з класом. Ти ж наш класний керівник, - з посмішкою промовила Корнійчук.
- По-перше, я ваш тимчасовий керівник і то тільки у стінах школи. По-друге, що буду з вами там робити. Я вже старий хлоп, а ви молоді. Я там буду вам тільки заважати, - забрав журнал і робочий портфель Роман.
- Та який ти старий. Скільки тобі - 22?! Ходи, - Діана, вийшла з кабінету вслід за практикантом.
- Та я не думаю, що всі з вашого класу захочуть мене там бачити. Та й я вже не цікавлюсь всякими дискотеками, - замкнув двері на ключ Кошик.
- Та це паб, а не клуб. І я вже зробила опитування. Всі за! - ствердно мовила дівчина.
- Але нащо вам мене. Ви собі і так відпочинете добре, - Рома прямував до сходової клітки.
- Мені треба... Ну ходи, будь ласка! - тримала обома руками за правицю студента Корнійчук.
- То навряд чи вийде, - намагався витягнути свою руку з долонь учениці Роман.
- Чого? - обурилась Діана, не відпускаючи руку.
- Що це означає? - вирвав правицю з рук брюнетки. - Я не маю перед тобою виправдовуватись. Сказав, що не зможу, і все! - розлютився Кошови, спускаючись на перший поверх по сходах.
- Але чого?! - Діана.
- Бо того! Все, завершуймо допит, - різко обірвав Роман.
- Як хочеш! - обурилась дівчина.
Зійшовши на перший поверх, вона одразу ж побігла до дзеркала.
- До побачення, Діан! - попрощався, прямуючи до учительської Роман.
- До побачення, - неприязно відповіла Корнійчук.
Вона навіть не повернула голову вбік Роми. Дівчина сумним поглядом супроводжувала його дзеркальне відображення.
Розділ 10. Виходу немає
Дзвінок лунає на всю квартиру. За ним чується стукіт. Двері відчиняє Євдокія Павлівна:
- Це ти, Женічка. Що таке сталось?
- Це я у вашого внука хочу запитати! - стоячи у коридорі,відповів кучерявий хлопець.
- А що таке? З Володиком все добре? -розхвилювалась пенсіонерка.
- Так, так. Можна зайти, Євдокіє Павлівно? - Гуревич нетерпляче переступав з ноги на ногу.
- Звичайно, Женічка. Звичайно, проходь, - бабуся широко відчинила двері.
Зайшовши у Володимирову кімнату, Женя побачив хлопця у чорній футболці, який сидів на ліжку, заклавши ноги під себе. Сеня, немов маятник, гойдався вперед-назад. Монітор, що знаходився на низькому журнальному столику, блищав кадрами з «Сімпсонів», які застигли на екрані
- Сень, що з тобою? Тобі хуйово? - спитав Жека.
- Нє, блять, мені пиздато, чувак! - підняв голову до товариша Вован.
- А що таке сталось? Чого я мав летіти вже через півміста? - обурено промовив Гуревич, прямуючи до компаньйона.
- Коротше, мені пизда, Жек! Пизда! - не переставав маячити Сеня.
- Та ти заїбав! Ти скажеш, блядь, що таке? Чи мені, сука, треба самому вгадувати? - на підвищеному тоні спитав Женя, сівши на ліжко коло Вови.
- Котротше, мені пизда, сука! То піздець! - крикнув Сеньків.
За цим криком убік вікна полетіла подушка.
- Що ти псіхуєш, блядь, Сень? Я вже поняв, що тобі пизда. Чого? -запитав Гуревич.
- Коротше, пам’ятаєш, чувак, як я тобі казав, що набрав трави, коксу і фєну? - жестикулюючи руками, почав розповідь брюнет.
- Так, пам’ятаю, - підтвердив Жека.
- Коротше, то була дурь Гожо, - з мокрими очима промовив Вова.
- Ти що йобнувся, Сень?! На хуй ти з тими відбитими циганами зв’язувався, далбайоб?! - почав гримати на друга Гуревич.
- Та я знаю, що я далбайоб, курва! -згодився Сеньків.
- Ти знаєш, чого Сашу Трипальця, кличуть, блядь, Саша Трипалеця? Га, сука? Бо цей хуй був винен гроші твому сраному цигану, блядь! - сильно розмахуючи руками продовжував кричати на друга Євген.
- Знаю, блядь! І що з того? - розпачливо запитав брюнет.
- А то, що ти далбайоб, сука! - риканив на товариша Женя.
Трохи заспокоївшись Гуревич продовжив: