- Вірняк, - Іван чавкав, жуючи ковбасу.
- А ми з тобою, - промовив Тарас Чулупин до мене, - тоді втекли від патруля, правда? - робив собі канапку з ковбасою і кетчупом.
Тарас був кремезної тілобудови. У Чулупина ззаду на голові був хвостик, який весь час рухався, коли чоловік починав говорити, як зараз.
- Ну, я тоді такого драпа давав, що піздець. А п’яний був срака, - відповів, накладаючи собі в тарілку «шубу».
- Та ми всі тоді були п’яні всраку. Я ще недоказав. Я ржу там, вмираю, а вони обмацують Антоху - траву шукають, - радісно розповідав Шпіль.
- Ага, він рже, а в мене траву шукають, - настромляв на виделку оселедець Тимків.
- А я де тоді був? - жуючи салат з шампіньйонів,запитав Дімон.
- А ти тоді, здається, був на морі з родаками, - з повним ротом ковбаси відповів Тарас Чулупин.
- Вірняк, - згодився Ваня Шпіль.
- Между первой и второй промежуток небольшой, - вкотре потягнувся за пляшкою Дмитро.
Розливали алкоголь по п’ятдесятиграмівках. Горілка лилась по скляних склянках, заставляючи присутніх затамовувати подих. Я сам не був любителем випити. Але в честь такої події гріхом було б не скропити свою горлянку спиртим.
- Я б хотів випити, - встав з-за столу Іван, - за Антоху. Хочу побажати йому побільше таких вірних друзів, як я. Які не кинуть друга в біді, а будуть стояти збоку і ржати. За тебе друже, - простягнув склянку убік Тимківа.
Той у відповідь стукнувся своєю склянкою об скляну посудину товариша. На його лиці появилась посмішка. Всі випили.
- Ну і чим то все закінчилось? - запиваючи Колою горілку запитала Сніжана, дівчина Шпіля.
- Ми з Рулею побігли до Гріші. Той прийшов зі своїми друзями і забрав цих двох з відділку, - доїдаючи канапку пояснив Тарас.
- А хто такий Гріша? - запитала світловолоса Сніжана.
- Старший брат Антона. Він зараз в Києві працює, - відповіла Наталя, нахилившись до тарілки з грецьким салатом.
- Ким? - набираючи порцію салату з шампіньонів, поцікавилась кохана Вані.
- Там щось з енергетикою зв’язано, - шотенка набирала виделкою салат.
- Гріша на Київській ГЕС інженером працює, - запиваючи канапку Колою, виправив дружину Тимків.
- Ясно, - зрозуміла Сніжана.
- Добре, що не на ЧАЕС, ги? - ржав з повним писком Діма.
Подившись, що ніхто не засміявся, Кочкодан додав:
- Поняв. Не в тему.
- Сам сказав, сам поржав, - з посмішкою прокоментував Іван.
За столом запанувала кількахвилина мовчанка. Раптом Наталя обірвала її вигуком:
- Вітаю, вас Сніжано!
- Дякую, - сором’язливо відповіла блондинка.
Ми всі не зрозуміли, в чому річ. З чим вітає Сніжану господиня.
- Чого ви не розказали, що вже заручились, - замітила перстень на правій руці співбесідниці Наталка.
- Ми не хочем про це сильно афішувати, - обійняла ліву руку коханого дівчина.
- Вітаєм вас, наречені! - промовив Антон.
- Вітаю старий! - Тарас трохи припідявся і подав руку Шпілю.
- Гірко! Гірко! Гірко! - знову взявся за старе Дімон.
Нареченим не лишалось нічого, як встати і виконати прохання друзів.
Ми всі задоволено кричали: «Гірко». І я вже, здавалось, забув про все, що пережив. Війна стала для мене далекою, як для більшості людей за цим столом. Спиртне, яке я вже не пив більше півроку, помітно дало у голову. М’язи розслабились. Нога не нила, заставляючи мучитись усе тіло. На душі вперше стало спокійно.
Може, батьки були праві. Можливо, мені потрібно було бувати коло людей. А не, навпаки, відштовхувати всіх від себе. Як Катю. О, Катрусю, чи зможеш ти мене колись пробачити. Але у даний момент, не думав про це. Я взагалі ні про що не думав. В ту мить я просто був щасливим.
Поплескавши, гості заспокоїлись.
- Ну що, третій за любов. Я знаю, що я вже казав цей тост..., - було видно, що дві склянки горілки підкосили товстуна. І його понесло: - ...Але своєму найкращому другу мушу його сказати. Бажаю тобі Антоха, щоб твої яйця бились об ту сраку, яку ти за хочеш! - виголосив вже заїжджений тост Кочкодан. Зробивши невелику паузу, продовжив:
- Хоча, я думаю, вони вже б’ються об потрібну дупку, гг? - простягнув склянку до іменника.
Той посміявшись. стукав його скляну посудину.
- Дорогі гості, гірко! Гірко! Гірко! - почав вигукувати оп’янілий чоловік.
- Та вже стає, Діма, - червоніючи, говорить, знову сіпаючи коханого за рукав піджака ,Леся.
- Та, стає, старий. А то сусіди подумають, що тут весілля проводять, - розрізуючи шинку веделкою,просить Тарас.
- Поняв, не в тему, - сів на місце Кочкодан.
- А як там твоя Катя? - Тарас Чулупин наминав чергову канапку.
- Не знаю, - коротко й сухо відповів.
- Як ти не знаєш. Ви ж теж заручені були, - з повним ротом перепитав Чулупин.