- Так. Всі революції закінчуються чимось подібним. Рідко коли революція добивається того що хоче. Просто, окремі люди наживаються на ній, -сказав спокійно, не відповідаючи на провокації опонента, Кошовий.
- Люди, виходили на Майдан за своє майбутнє. Щоб їхні діти жили в Європі, а не тільки нею називались. І що ми маємо?! Розруху, війну! - трохи заспокоївшись, казав гість.
- Так. Але, як ми бачим з прикладу Молдови, Грузії, Росія і так рано чи пізно на нас би напала. Вона лиш чекала моменту, коли почнемо рухатись вбік Заходу. Але якщо не було б Майдану і при владі лишився Янукович, він би повністю розікрав країну і армію. А потім би лиш кричав: «Путин, введи войска!». То не тільки Крим із Донбасом були б там, де є, - вже сам роздратувався від слів Ярослава Кошик.
- Але що ми змінили? Шило на мило! Запитайте звичайних людей, як їм стало жити. І всі вам скажуть, що гірше! - вкотре розпалився Заболотний.
- Я не розумію. Ти ж казав, що був на Майдані, коли розстрілювали людей, так? Ти, напевно, знав когось з них? - запитав Роман.
- Так, - відповів Ярослав.
- Тоді з твоїх слів виходить, що та Небесна Сотня померла ні за що, розумієш? Ми не бачимо цього героїзму. Ми лиш бачимо розруху і війну! - сердито вимовляв кожну фразу практикант. - Ці люди померли за нас, за нашу свободу. Щоб ми щось й таки зробили, а не лиш гнівались на свою долю. І наш обов’язок, перед ними зробити ту державу, за яку вони поклали голову. І ми не маємо права на виправдання, тіпа війна, криза і вся ця фігня. Ми маємо пахати, пахати і ще раз пахати, - жестикулював руками Кошик.
- Так, щоб вони там мали що красти, - показуючи вказівним пальцем догори, вступив у суперечку Коля Магас.
- І хто в цьому винен, Коля? Та ми! Бо ми їх вибрали, - ствердив Рома.
- Я їх не вибирав, - відрізав Микола.
- Ну так, бо ти не голосував ще. Але я маю на увазі народ. Коли народ стане сумліннішим, тоді і влада буде такою, -сказав Роман.
- Ти хоч сказати, що на Майдані були несвідомі люди? - перепитав Ярослав.
- Якраз люди, що були на Майдані були найсумліннішими в Україні. І вони показали приклад цієї сумлінності і відданості ідеї. Бо якби не було розуміння цієї ідеї, за яку вони стояли, Революція програла б, а не виграла,як це вже казала Мирося. Але одночасно більшість людей з того самого Майдану показали інший приклад. Вони здались і зневірились при перших же труднощах. Всі проходили через це. І тут, наголошую, не тільки вина Росії. Хоча вона зробила багато для цього, -пояснив історик.
- Нам не можна опускати рук. Ми повинні довести, що ми можем жити, як європейці, бо ми і є Європа. Ба навіть більше, ніж Європа. Ми доб’ємся свого. Слава Україні! - піднявши кулак вгору, закінчив свою річ Роман.
- Героям Слава! - відповіли всі хором.
- Хлопці, можете сідати, - жестами рук показав на парти Дмитру і Сергію Кошовий.
- Ще в когось будуть якісь запитання? - заклавши руки за спину, запитав історик.
У класі панувала мовчанка.
- Тоді дякую за увагу! - трохи нахилившись до аудиторії, подякував Рома.
Після сказаного, студент попрямував на своє місце.
На середину кабінету вийшла Лариса Миколаївна. Її очі блищали, а на обличчі сяяла радість.
- Я дуже хотіла подякувати вам, дорогий мій 11-В, за те, що вперше за ці два роки ви погодились зробити такий чудовий захід. І вам, Ярославе, що знайшли час прийти до нас. Ну, звичайно, і вам, Романе Івановичу, за те,що допомогли нам все це організувати. Я така рада, що нарешті для вас, - звернулась до своїх учнів класний керівник, - знайшлась така тема, яка всіх зацікавила.
З-за парти встав Сергій Клим’юк:
- В свою чергу, Ларисо Миколаївно, ми б усі хотіли подякувати вам за цей урок. Та й, взагалі, що ви нас терпите.
На ці слова Сергія у керівника, здавалось, ще ширшою стала посмішка. І продовжуючи посміхатись, вчителька сказала:
- А тепер я пропоную сфотографуватись класом напам'ять про цей чудовий день, - показувала руками, щоб учні підійшли до неї.
Клас вмить підійшов до Лариси Миколаївни, обступивши її з усіх боків.
- Ярославе, Ви можете нас сфотографувати? - запитала педагог.
- Так, звичайно. А де фотоапарат? - роздивлявся в різні боки Заболотний.
- Он, там. На третій парті від дверей, - промовила Христина Возняк, показуючи на пристрій пальцем.
Ярослав, взявши фотоапарат, націлив об’єктив на 11-В.
- А тепер всі скажіть: «Гичка!» - промовив, усміхаючись, Заболотний.
Учні разом з керівником в один голос закричали: «Гичка!»
- А ви чого там сидите? - промовила Лариса Миколаївна до Кошового, - А ну ходіть до нас! - махнувши рукою до хлопця,попросила жінка.