- А ти чого, блядь, застиг, підарас кучерявий? - звернувся до ошелешеного ситуацією Жеки мужик у брудній майці. - Давай рухай булками, мудило! - продовжував запрошувати до домівки Сладкий.
У Гуревича вилізли очі на лоба. Вони були настільки великими і наляканими, що, здавалось, ось-ось випадуть і покотяться, хто куди. Руки Євгена також були підняті вгору. Він зрозумів, що мав на увазі Володя, кажучи, що Сладкий трохи відбитий. Нерішучим кроком Женя попрямував до барлоги наркомана.
Зайшовши у квартиру, хлопці одразу побачили голі стіни, обклеєні світло-жовтими обдертими шпалерами. Над входом сіяла самотня і не захищена жарівка.
Після того, як клієнти зайшли в оселю, господар замкнув за ними двері. Взявши Сеню за комір батніка, Сладкий притулив його до стіни і направив на нього ствол.
- Ти що ухуїв, мудило? Якого хуя, ти на цілий під’їзд викрикаєш про товар, сука?! - на пониженому тоні, проте дуже грізно запитувався Сладкий у Вови, розпилюючи останнього поглядом.
- Та я, коротше, нічо ж не сказав за товар, чувак! - пошепки і проковтуючи окремі букви, відповів розхвильований Сеня.
Йому у душу дивився можливий кінець його короткого і такого ще молодого життя. Від цього тіло хлопця вкривалось потом, а губи тремтіли.
- А може ти, підерас, - притискаючи зброю до лоба Вови і добряче обплювавши його пику, додав: - і ти - мусор, га?- тикав дулом на Гуревича, розлютився Сладкий.
- Що ти гониш. Коротше, та я ж твій коріфан Сеня, Синька, - ледве перебираючи слова, вимовляв Володимир, розводячи руками по сторонах.
- А цьому хуєсосу я не довіряю, - лишившись коміра Вовиного светра, промовив господар притону.
Сладкий вкотре направив зброю на кучерявого хлопця. Не поспішаючи, жирдос попрямував убік Гуревича. Але Жека вже встиг якось вгамувати ураган емоцій і переживань, котрий вирував всередині. У його очах ще були вогники страху, проте вони вже нагадували згасаючий сірник, ніж палючу ватру.
- Що за хуйня? Ніякий я не мусор! - рішуче висловився на свій захист Женя.
- А це ми зараз перевірим, підерас кучерявий. Давай роздівайся, хуєсос, - тицяв пістолетом на схвильованого гостя барига.
- Що?! Та йди ти на хуй, - у голосі Гуревича вже чулось все більше ентузіазму.
- Покажи мені свої груди, мудак. Може в тебе прослушка, мусорська морда, га? - притуливши «ПМП-8» до лоба Євгена, наполягав на своєму господар.
Він нахилився до обличчя Гуревича, почав з кожним словом все більше обпльовувати його.
- Та пішов ти в пизду, сука! І перестань мене обпльовувати, - відвертаючись від настирливого мужика з пушкою, промовляв Женя.
- А бо ти мені показуєш свої соски, або твої йобані мозки зараз обталяпаютьють цей сраний коридор, хуєсос! Ти поняв, мудило? - ще почав більше обплювувати співрозмовника Сладкий.
- Ні хуя я тобі не буду показувати, ти поняв, блядь! - крізь зуби вилітали слова Гуревича.
- Ти що думаєш, підерас йобаний, якщо я був тюрязі, то мене там їбали, підер, та? - з кожним звуком голос Сладкого набирав все більше і більше люті.
- Я цього не говорив, блядь! - трохи прибив струмінь розмови Євген.
- Але подумав, підер? - напирав господар з пістолетом у правиці.
- Ніхуя я такого не думав, йобана в рот! - знову підвищив децибели своїх слів Женя.
- Я, кучерява суко, рахую до трьох. І якщо ти, хуєсос сраний, не показуєш мені свої соски, я роблю дірку в твоєму йобаному черепі, мусор. Раз..., два, - розпочав відлік «постачальник».
- Та покажи, коротше, йому, блядь, свої йобані груди, Жек! - не витримуючи напруги, прокричав Сеня.
- На, сука! - підняв вгору байкову клітчасту сорочку. - На, блядь!
Звичайно, під синьо-чорною сорочкою Сладкий, крім, сосків нічого більше не побачив. Наелектризована атмосфера, що витала у приміщенні, спала. Господар поклав зброю на запобіжник і заховав її ззаду у чорні спортивки.
- Вибачайте, пацани, я після тюряги нікому не довіряю, блядь, - спокійно промовляв хазяїн квартири, так наче нічого особливо не відбувалось.
Після сказаного, Сладкий поплескав шокованого Женю по плечі. Гуревича охопив гнів. Його лице розчервонілось, наче на нього вилили каструлю з окропом. Якби не здоровий глузд і не ствол, що знаходився в поплямлених штанах бариги, Жека напевно б його роздер.
- Та нічого страшного, мужик, буває, - не бажав знову загострювати ситуацію Вова.
- Буває, блядь?! - лють виривалась на волю з губ Євгена.
- Та цей хуй чуть не перестріляв нас, блядь! - виливав свій гнів кучерявий хлопець.
- Але ж я вибачився, пацани, - прямував до кімнати, яка знаходилась одразу за металевим вішаком.
- Вибачаються, блядь, коли на ногу наступають, сука! А не за таку хуйню, йобана в рот! - полум’я Женькового гніву розходилось по цілому коридорі.