- Він, блядь..., вибачився... Жека! - ледь не по складах формулював речення Сеня.
Його випуклі очі намагались роз’їсти товариша, як сірчана кислота метал.
У коридорі, трохи далі від дверей, знаходилась металева вішалка, що трималась на одній ніжці. Вона була перехилена на один бік. Вішак робив вигляд напівзрізаного дерева, що лишень чекає вдалої миті, щоб когось придавити. Сам прохід був досить вузьким, і в ньому було важко розвернутись навіть двом людям. На підлозі валялось якесь подерте ганчір’я, яке, скоріш за все, заміняло килимок.
- Ходіть сюда, пацани! - пролунав голос хазяїна з кімнати, що зліва по коридору.
- Коротше, Жека, блядь, краще мовчи, - сіпнувши Гуревича за руку, тихо і спокійно говорив Вова.
- Я буду говорити, поняв, блядь? - дії Євгена викликали у нього нервовий тік.
Повільним і нерішучим кроком хлопці попрямували за грубим голосом бородача. У кімнаті горіло слабке жовтяве світло, яке виходило з брудної білої люстри. Різкий і смердючий штин одразу подразнив нюхові рецептори товаришів.
Приміщення устеляв паркет. З кожним кроком він то піднімався, то опускався. Окремі його складові не трималися купи. Справжня плаваюча 5-D підлога, з котрої час від часу вистрибували дерев’яні дельфіни. Стіни, розфарбовані світло-червоними фарбами, теж були облуплені. Посеред приміщення розміщувався круглий стіл на високих ніжках. На великий подив гостей, на ньому була біла та чиста скатертина.
Вчора, або нині зранку тут була сильна гулянка. Про що свідчив різкий і не надто приємний запах, кілька пустих і напівпустих пляшок від пива, ще заповнений водою «буль», що стояв на столі. На паркеті поблизу столика валявся шприц, голка якого була замазана кров’ю.
За столом знаходилось розстелене односпальне ліжко. Його вигляд і зачіска Сладкого давали хлопцям зрозуміти, що вони витягли господаря з полону солодких сновидінь.
Коло стола крутився бородач.
- Що ви стоїте на проході? - не повертаючись до гостей, зроби жест розкритою долонею Сладкий.
Дивлячись собі під ноги, щоб часом не наступити на предмет наркотичної ініціації, молодики підійшли до столика. На ньому вони побачили завернутий у хустинку предмет, котрий нагадував пістолет.
- Ось, ваш товар, пацани, - розвертаючи носовичок, сказав Сладкий.
Хлопці вгадали. Це був дійсно ствол чорного кольору. Коли Сєня побачив зброю, очі його заблищали. Вова вже прокручував собі у голові, як будуть грабувати ту забігайлівку, як круто він буде виглядати з такою пушкою у руках. Сеньків взяв зброю до рук і почав цілитись у сервант, прижмуривши одне око. Його фейс випромінював щастя.
Та Євген одразу відчув, що щось тут не так. Забравши пістолета з рук товариша, почав крути ним у різні сторони. Він прискіпливим поглядом оглядав пушку, намагаючись знайти якийсь недолік. І таки знайшов один, але дуже значний.
Одним реченням Женя обірвав фантазії друга:
- Та це ж, блядь, газовий пістолет! Що за хуйня? - кинув на стіл пістолет Гуревич.
- Як газовий? - радість на лиці Сені змінило здивування.
- Що зміг, то дістав за ті копійки, бля, що ви мені дали. Ти що, Синька, думав, сука, за сімсот руболів я тобі, що, блядь, калаша дістану? - розводячи руками, захищав себе Сладкий.
- Ми, блядь, домовлялись за бойову волину. А це якась хуйня, сука, ним лиш збоченців відлякувати! - показував на «газовика» Євген.
- Ну що, бля, будете брати? - запитав рішучим голосом барига, завертаючи пістолет у хустинку.
- Нє, блядь, не будем! - не менш рішуче відповів Жека.
- А іншого виходу у вас немає, пацани. Ваші гроші я вже, блядь, і так проїбав. Так що, або це, - вказуючи на зброю, - або хуй зі смальцем. - закінчив процес замотування Сладкий.
- А може ми, сука, твою волину візьмем, га? - сперся двома руками на стіл Гуревич.
- А може ти б мені щей хуя в сраку запхав, хуєсос? - теж сперся руками на стіл господар.
- А це, коротше, Сладкий, вже якось по-підерські було, чувак, - вставив свої не надто бажані п’ять копійок Володя.
- Що ти, блядь, сказав, урод?! - убиваючи Сеню розгніваним поглядом, промовив господар.
- Нічо, нічо, чувак, - зразу відступився від сказаного Сеньків.
- Ми, блядь, домовлялись про бойовий пістолет, чувак. А ти нам це, блядь, газове гімно, втюхуєш! - знову включився у розмову сердитий Женя.
- Свою волину я вам, суки, не віддам, - витягнув з чорних спортивок свого пістолета Сладкий. - Як я буду відбиватися від таких підерів, як ви? - з посмішкою продовжив барига.
Сеня бува хотів знову сказати черговий невдалий прикол про геїв і цієї всієї ситуації. Та у бородача начебто вікрилось шосте чуття, і він прочитав думки «коміка». На Вову впав безжальний і жорстокий погляд Сладкого, котрий так і казав: