У кількох метрах від небіжчика за свіжу рану тримався правоохоронець. З кожним подихом все більше червоної рідини виходило з рота Андрія. Він важко дихав. Підійшовши ближче до слідчого, молодики побачили, як приходить кінець людському життю.
З останніх сил він направив дуло свого пістолета на хлопців.
У відповідь вони підняли руки вгору.
- Свої. Свої, мужик, - повільно наближаючись, повідомим Жека.
Возняк з полегшенням опустив зброю додолу. Його очі дивились вгору, наче серед гілля цих похмурих дерев і мороку ночі Андрій бачив світле небо. Обличчя і погляд чоловіка поблідли в останніх хвилинах життя.
Поставивши пістолет, Андрій махнув рукою до Жені, показуючи щоб той пригнувся до нього. Євген присів коло помираючого слідчого.
У цей час Вова нагнувся до бездиханного тіла збоченця і забрав з його холодних і заціпенілих рук пістолет. Він витер заляпану кров’ю зброю об чорне пальто маніяка. Покрутивши волину у руках, Сеня запхав її собі за пояс. Потім він перевернув небіжчика і потягнувся до ременя злочинця, за котрим ховався їх «газовик». Повернувши рукоятку газового пістолета, Сеньків поставив його до колеги. Хлопець почав шарити по кишенях мертвого збоченця у пошуках ліхтарика.
- Як тебе звати, пацан? - хрипким голосом запитав слідчий Гуревича.
- Женя. Євген,- розхвилювавшись, відповідав хлопець.
- Женя, чуєш? Скажи, будь ласка, моїй жінці і дівчаткам, що я їх люблю найбільше в світі! - сльози навертались на бліді зіниці Возняка.
- Ви самі скажете їм, пане! Я зараз викличу швидку... - потягнувшись до стільникового, що лежав в кишені джинсів, промовив Жека.
- Не треба, пацан. Не треба, - схопивши юнака за руку, промовляв слідчий. - Я вже майже там, - перевів погляд на нічне небо Возняк.
- Попроси в них пробачення замість мене. Чуєш, пацан?! - трусив руку Гуревича Андрій.
- А Мар’янці скажеш, що я кохав тільки її одну. І більше нікого, - кров лилась з рота, зафарбовуючи одяг зверху.
Забравши зброю маніяка, Володимир присів біля Євгена.
- Ходи, чувак, коротше, мужику і так кранти, - взявши товариша за ліве плече, сказав Володя.
- Ти що таке мелеш, Сень! Цей мужик, нас спас від цього підераса! А ми от так лишим його помирати? - не стримуючи емоцій, промовив нервово Женя.
- Ти бачиш, в нього легені простелені? Коротше, поки швидка приїде, він і так помре, - черство сказав Вова.
- А ти звідки знаєш, що в нього, блядь, легені пробиті? - не довіряючи другу, запитав Гуревич.
- Коротше, багато дивився «Швидку допомогу» з Джорджем Клуні, - відповів Сеньків.
- Сеня, який в пизду Джордж Клуні?! Тут людина помирає, а ти якусь хуйню пиздиш, сука! - вхопивши Володю за комір батніка, почав кричати на нього Євген.
- Відпусти мене, блядь! - вирвавшись з рук друга, сказав Сеня.
- Як хоч, рятуй його, а я уйобую, поки сюда патруль не прибіг, - забрав собі метнівський пістолет, що валявся коло Возняка.
- Що ти робиш, блядь, чувак? - схопивши Вову за руку, промовив Гуревич.
- Він нам, блядь, пригодиться в майбутній справі, Жек, - вирвав правицю із Євгенових рук.
Підвівшись, Сеньків запхав Андрієвого пістолета за пояс до іншої зброї.
- Жека, ти вже його і так не спасеш, чувак! Коротше, за пару секунд тут буде патруль, який полюбе чув вистріли. Коротше, треба тікати, чувак, і то бігом, - нетерпляче промову закінчив Володимир.
Слова Сені достукались до здорового глузду Жені. Підводячись на рівні ноги, Гуревич відчув, як його праву руку ніби стиснули в лещатах. Його міцно вхопив за руку Возняк.
- Пацан, - з останніх сил Андрій прохав юнака, - передай моїй сім’ї, що я їх любив, люблю, буду люб... - слова слідчого перервав кашель, який супроводжувався кривавим харкотинням .
Його помутнілі, бліді очі роздирали серце Гуревича. Хлопець ніколи не бачив, як доживає свої останні хвилини людина. І це не просто шокувало його. Це заставляло Жеку ридати душею і ціпеніти розумом водночас.
- Коротше, ходи, чувак - відтягував його за плече Вова від майбутнього небіжчика.
Цим друг розтормозив затуманений мозок Євгена. Відірвавши свій ошелешений і жалісний погляд від стікаючого кров’ю чоловіка, Женя чим духу побіг з місця злочину. Йому в спину лишень важко хрипів його рятівник.
Розділ 18. Бажаний полон
Ванна кімната. Коло малого дзеркала стоїть напівроздягнутий Роман. Він чистить зуби з такою силою, що, здається, хоче зішліфувати їх. Виплюнувши зубну пасту, студент дивиться прямо у вічі відображенню. Трохи прищурившись, Кошик тихо промовляє:
- Сьогодні твій день, старий!
У голові проскакує думка:
- Старий?! Якого хуя? Як заїбав вже той Тоха з тим старим, блядь!
Рома прямує у кімнату своїх сусідів Артура Наркевича і Назара Даниленка.