Математик, як завжди, зависав за компом, розбиваючи військо якогось ще одного задрота на другому кінці інтернетмережі у «Героях VI». Його очі горіли полум’ям перемоги. Артур весь час ходив у чорному одязі, наче носив за кимось жалобу. А з його навушників завжди чулось, як чергового демона виганяють вокалісти «System Of A Down», «Slipknot» чи ще якісь еркзорцисти. І ці страшні звуки можна було почути, навіть перебуваючи в іншій кімнаті.
На дивані, що поблизу дверей, лежав Назар. На його животі стояв ноутбук. Вуха філософа закривали навушники, а на обличчі була посмішка. Даниленко дивився черговий серіал. Хлопець до половини був закритий ковдрою. На тумбочці коло ліжка студента була брудна тарілка. Це свідчило про щасливий ранок Назара о пів на четверту дня.
Не звертаючи уваги на товаришів, Роман прямував до шафи. Відчинивши її дверцята, хлопець викинув на ліжко математика кілька вішаків із сорочками. Кошовий видивлявся на дві сорочки: білу у вузьку чорну смужку та іншу, теж білу, але вже в тонкі червоні і сині смуги. Кілька секунд тримаючи в руці, Рома вибрав першу.
Його присутність у кімнаті помічає Назар. Клацнувши на пробіл клавіатури, філософ знімає навушники і відставляє ноут набік.
- Куда йдеш, Ром? - запитує Даниленко.
- Та є одна справа, - надягає на себе сорочку.
- Амурна справа?! - чи то запитує, чи то констатує Назар.
- Ну-ну, - смішкувато відповідає Рома, поправляючи на собі сорочку.
- Що, Кошик, мутиш з якоюсь дівахою, чувак? - зняв ревкоти зі своїх вух Артур.
При цьому брюнет продовжував поєдинок.
- Ну. Та, - з нотками іронії промовляє Кошовий. - А яка, вам хуй різниця, пацани? - застібнув верхні гудзики Рома.
- Та ти заїбав, Ром, ми ж за тебе переживаєм, - намагається зняти з себе ковдру Даниленко.
Але він передумує і лишається у початковій позиції.
За дверми кімнати чуються якісь не зрозумілі на перший погляд звуки. Це були кроки, що швидко наближалися до приміщення. У кімнату заходить Вася Сандюк. На ньому тільки помнута чорна футболка і сірі труси. У Васі з одного боку стирчить волосся.
- Ти, що Ром, такой йдеш на здибанку з тою малолєткою? - запитує наче з просоння Василь.
- Та йди ти на хуй! Вдінь щось, Вась! - просить в особливій формі Назар.
Та Сандюк немов не чує друга.
- Блядь, я забув спреєм попшикатись, сука! - роздратовано розщіпає гудзики сорочки Кошовий.
- Що, блядь? Ти мутиш зі своєю ученицею, Ро? - запитує шокований Назар.
- Ну, ти Рома, йобер-терорист, чувак! - добиває комп’ютерного ворога Артур.
- Та йдіть ви на хуй! - кинудає сорочку на диван навпроти Кошовий.
Він розлючено, як димлячий локомотив, йде до своєї кімнати.
- Я тобі, блядь, казав: «Не кидай ніхуя на мій диван, Ром!», - роздратувався математик.
- Та ніхуя йому не буде від мої сорочки, - чувся голос Кошика з коридору.
- Ну він і хуярить, блядь! - сів на своєму ложі філософ.
- Ну, блядь! - підвердив Сандюк
- Де мій «Олд Спайс», на хуй? Вася, блядь! - крики із іншої кімнати.
- Я, блядь, звідки знаю. Хоч бери мій «Акс». Тоді мала тобі точно дасть, гг, - підколював друга Сандюк.
З другого кінця коридору чулося шипіння. У кімнаті Назара і Артура знову з’явився напівголий Рома. У руці в нього «Axe Click». Проходячи коло Артура, Кошовий поклав дезодорант на стіл біля ноутбука.
- Та ти заїбав, Кошик, клади на місце за собою, - обурився Василь, сівши на кут Назарового дивана.
- Йди ти на хуй, Вась! А де мій, блядь, «Олд Спайс»? - знову застібав сорочку Роман.
- Та йди сам на хуй! Я звідки, знаю? - роздратувався Сандюк.
- Та, ти, блядь, завжди ніхуя не знаєш! - застібаючи рукави, розгнівався Кошик.
- Пішов ти в сраку, Ром! - лаконічно відрізав Василь.
- А ти йди вдінь шорти, блядь! - з огидою звернувся Назар до Васі.
- Та що ти до мене приїбався? Не видиш, Кошик спішить, - сміявся Сандюк.
- Та йди ти на хуй! - знову заліз у шафу Рома.
Звідти він витягнув темно-коричневий піджак.
- Ти тільки піджак береш? - запитав Вася.
- Яка тобі хуй різниця? - відрізав Роман.
- Та надворі холодно, Ром. Я вчора так змерз у своїй шкірянці, - зауважив Сандюк.
- Блядь, - важко видихнув Рома. - І шо я тепер маю надівати? Сука! - просичав Кошовий, сівши на диван Наркевича.
- Хоч, бери мою шкірянку, - сказав Василь.
- Та ти ж казав, що ти в ній змерз вчора, блядь?! - нічого не розумів Роман.
- Так, але в неї ще є тепла підкладка, що пристібається, - додав сусід.
- Перший раз таку хуйню чую! - здивовувався Назар.
- Та то мені тато з чехів переслав. Як хоч бери! - звертувся до колеги Вася.
- Добре. Дякую, старий, - встав з дивана Рома.
Сандюк пішов до себе в кімнату на пошуки підкладки.