Стопи Корнійчук елегантно затискали ремінці білих туфель на малому каблучку. Побачивши бузковий манікюр, Кошик вперше зрозумів, яке велике значення мають фарбовані нігті дівчини для нього. Велика біла сумка, що лежала коло дівчини, підкреслювала витончений стиль Діани.
Побачивши Рому, брюнетка посміхнулась і помахала рукою. Так само привітався і Рома. Випнувши груди вперед, студент кроком гордого іспанця підійшов до Корнійчук.
- Привіт, - з посмішкою промовив Кошовий.
- Привіт, - люб’язно відповіла Діана, піднявшись з місця.
- Куда підемо? - запитав Рома.
- Погода класна. Можем і тут погуляти, - сказала дівчина і попрямувала убік невеликого озерця, що знаходився у парку.
- Ну, погода суперова! -згодився Кошик.
Вони пройшли кілька кроків мовчки. Юнак, запхавши руки у кишені, дивився на сіру бруківку.
- Ну що, ми і так будем мовчати? - з посмішкою промовила Діана.
- Чого? Про що хочеш говорити? - вперше поглянув на Корнійчук Роман.
- Не знаю. А ти про що? - запитала Діана.
- Куда хочеш поступати, після школи? - спитав Кошовий.
- Думаю ще, - підійшовши до озерця, промовила дівчина.
- Але, все одно, якісь варіанти мусять бути, - припустив Рома.
- Вибираю між фізичним і юридичним, - попрямувавши далі вздовж озерця, промовила Корнійчук.
- Класні дві спеціальності. Пригодяться в майбутньому, - сказав хлопець.
- А ти завжди такий корисливий? - глянувши через свої круглі чорні окуляри, відрізала дівчина.
- Я? - по дурному посміхнувся Кошик і продовжив: - З чого ти це взяла?
- Ти тоді на уроці розпинався: «вчіться, бо ніколи не знаєте, що вам пригодиться в майбутньому». І тепер знову: «круті спеціальності, тобі пригодяться», - жестикулюючи руками, контстатувала Діана.
- Ну, ні фіга собі. Та тобі треба у МВС йти вчитись, - з посмішкою промовив Роман.
- Не тікай від питання, - перебила хлопця Корнійчук.
- Не знаю. Напевне. Просто, не хочу дарма трати свій час і робити щось, з чого не буду щось мати, - почав нервувати Кошовий. - А навіщо трати свої ресурси на всяку фігню.
- А як же те, що тобі подобається робити. Воно може і не приносити якусь вигоду. Але від цього ти дістаєш кайф, - промовила Діана.
- А мені здається, що кайф якраз і є та найбільша вигода, яку ти можеш дістати з чого-небудь! - з посмішкою відповів Роман.
Перед хлопцем і дівчиною появився невеликий ставок, берег якого, як величезний удав, стискав бетонний бордюр. Вітер сильно дув на схід, розносячи у різні сторони чорне волосся Корнійчук, та не менш чорні хмари, що окупували небо. Сильні потоки повітря давали шанс всім, хто знаходився на землі, залишитись сухими. Сухим із води хотів вийти і Рома, намагаючись всіляко втікати від питань, що зачіпали його ненайкращі особисті сторони.
- А чого ти вибрав історію? - запитала брюнетка.
Вони прямували вздовж бетонного змія. Роман і його супутниця чимось нагадуючи двох лебедів, що пливуть коло невидимої пастки і, здавалось, ось-ось втраплять в тенета мисливця.
- На то є багато причин, - не бажаючи говорити на цю тему, відповів Кошик.
- Наприклад, - настирливо напирала Корнійчук.
Молоді люди вийшли на напівкруглий бетонний місток через водойму.
- Ну, по-перше, мені історія завжди подобалась, а я подобався їй. Маю на увазі, що вона мені порівняно легко давалась, - з посмішкою пояснював Рома.
- Та я зрозуміла, - голосом тупуватої дівчини, промовила Діана.
У відповідь хлопець посміхнувся. Вони стояли посеред мосту і дивились вниз через залізні перила, які були забиті колодками з любовними написами.
- По-друге, я хотів стати журналістом. Хотів розкривати якісь заплутані репортерські справи, і всяка така хрень, - із запалом та водночас з неохотою Кошик вимовляв кожну фразу.
- Чому тоді не пішов на журналістику десь в Київ чи Львів? - спитала дівчина, дивлячись на рибу, що пірнала під водою в різні боки.
- Там треба англійську добре знати. А мова мені, порівняно з історією, дуже важко дається, - пояснив Кошик . - Я й російської толком не знаю. Та що там російська, я, навіть, по літературній українській не можу нормально писати, - з гіркотою в голосі додав історик.
- Ну це ми вже замітили на уроках, - зауважила, маючи на увазі страшний почерк практиканта, учениця.
- То вчи мову, - відрізала кожне слово брюнетка.
- Не подобається мені та справа. Не моє воно, - сказав хлопець.
- А до чого до журналістики - історія, - не зрозуміла Діана.
- На історичному я мав змогу писати статті, тим самим покращуючи свої журналістські якості, - посміхнувся історик.
- Але статті можна писати і на... тому ж самому юрфаці, - сказала випускниця.
- Так. Але історія мені до душі. Та й яка і ще наука має стільки свободи для вибору тем, - радісно сказав Роман.