— На все воля Всевишнього, — промовив єпископ, оглядаючись назад. — Господь дає нам випробування. Ним був паводок, який пам’ятають лише наші пращури. Та ми впоралися з його наслідками, відбудувавши цю вежу. Тепер нове випробування лягло важким каменем на наші плечі. Імператор Карл Габсбурґ ніколи не залишить спроб підкорити усіх фризів. Єпископство знекровлене. Відколи нас більше не підтримує Рим, вести подальшу війну неможливо. У мене залишився єдиний вихід — підписати мир з імператором. Принизливий мир, після якого єпископство припинить своє існування. Карл Габсбурґ і Папа змушують нас до створення на землях єпископства кількох дрібних сеньйорій, що підпорядковуватимуться королівству Іспанії, як роблять це Фландрія, Гент та інші міста й колишні герцогства.
— І що вирішить Ваше Преосвященство? — запитав отець Кунст, місцевий кюре. — Ці землі залишаються ще вільними, і наші барони воюватимуть за ваші богоугодні ідеї та власну свободу.
— Ваших баронів майже не залишилося, — похмуро відповів єпископ. — Їхні війська знесилені, землі розорені, казна порожня.
— Але на морі? Замок Гронінґен, біля якого стоїть флот дейхграфа ван Герста, а ближче до Леувардена — кораблі П’єра Герлофса та його племінника Вієрда Єлкама. Вони краще помруть, але ніколи не підкоряться іспанцям!
— Єлкам і Герлофс — звичайні розбійники. Навіть я бачу в них єретиків, місце яким на вогнищі. Свята Церква ніколи не погодиться на угоду з такими людьми. Я прийняв рішення й підпишу цей мир. Ми витримаємо це нове випробування, яке послав Господь за гріхи наші. Колись наші нащадки здобудуть незалежність, як відбудували ми цей святий храм, що втратили ще ваші пращури.
Вони увійшли до нижнього ярусу вежі. Тут кипіла робота. На вмурованих у стіни дерев’яних балках трималися дошки. Стоячи на них, робітники тягнули мотузками догори усе, що мали там кріпити. Крики їхні віддавалися відлунням у кам’яних стінах найвищої нефи споруди.
Унизу також не бракувало людей. Кремезного вигляду чоловік у шкіряному фартусі товк великим молотом по залізному довбалу. Правиця його не замахувалася, тому удари були не сильними, зате частими. Від стіни щоразу відколювалися маленькі шматки, падаючи під ноги, а там, де стояв гострий кінець інструмента, поступово проступало зображення постаті святого.
Інші святі, зображені поруч, уже мали обличчя, і молоді робітники терли по них гострими кам’яними уламками, привезеними з берега поблизу замку Гронінґен. Час од часу здоровань залишав роботу й обходив стіну по колу, підправляючи руку молодших. Пилюка, що стояла у нижньому ярусі, заважала дихати, через що святі отці пирхали, прикриваючи носи рясами.
— Звідки цей майстер? Хто він? — щулячись через пилюку, запитав єпископ.
— Це Деніел, Ваше Блаженство, — пояснив кюре. — Він чужоземець. Плавав на галеонах Йоганна ван Герста, дейхграфа Гронінґена.
— А де він учився?
— Він не вчився, монсеньйоре. Кажуть, що у польсько-литовському королівстві, звідки він родом, робив дерев’яні речі. Гер Йоганн призначив його старшим корабельним майстром, і вже цьому ремеслу його вчив Вілфорт, який здавна працює на верфі. А потім з любові до Господа нашого у час прозріння цей чужоземець витесав із дерева янгола, який стоїть у церкві Гронінґенського замку поблизу вівтаря. Я бачив це диво.
— Він католик? — запитав єпископ.
— Трибунал суду братства Святого Мартіна не зміг це встановити, тому він прийняв католицтво.
— Я чув про цю справу, — похитав головою святійший гість.
— Цей скромний та смиренний парафіянин відданий нашому Господу та справам Святої Церкви, — додав вікарій. — Він працює з ранку до вечора, отримуючи втіху від самої справи, і не просить нічого, крім їжі та води.
— Прикличте його до мене, — зацікавлено оглянувши розписи на стінах, наказав єпископ.
Данило вийшов на повітря, щулячись від сонячного світла. Дорога́ довга мантія та шляхетне біле обличчя безпомилково дало зрозуміти йому, хто серед святих отців найголовніший.
— Тебе звати Деніелом?
— Так, Ваша Святосте…
— Ваше Преосвященство… — штурхнув його капелан, виправляючи.
— Нічого, — лагідно усміхнувся високий гість. — Навіщо це робиш, сину мій? Розповідають, ти найкращий корабельний майстер дейхграфа Йоганна, кажуть, ти командував його сторожею. За це дають щедру платню.