Відчуття, що зброя зрослася з його руками, призначеними тримати тесло, було приємним, проте, коли гостре лезо свистіло у повітрі, перемагаючи удаваного ворога, уявлялось, як падає під ноги стружка, а незграбний шмат дерева перетворюється на те, до чого інші потім із захопленням торкатимуться руками.
Кунрад остаточно перетворився на тінь. Він завжди був поруч, проте ніхто не чув його голосу та не отримував наказів. Усім порядкував мастер Деніел. Невідома та важка хвор їла старого воїна, який за життя витримав не одне випробування від кістлявої. Зараз він бачив її щодня, тому мовчки чекав останньої зустрічі. Він висох та змарнів, але щоранку здіймався на ноги, а коли гер Йоганн запитував про самопочуття, із зусиллям всміхався й казав, що не все ще зробив у замку для його милості.
І коли дика втома змушувала Кунрада зупинитися та ненадовго пристати, погляд старого вояка із задоволенням осягав те, що діялося навколо. Адже усе це було вінцем його багаторічних зусиль. Наприкінці він з ніг до голови оглядав Деніела, вишукуючи прискіпливо те, про що забув, та щоразу нічого не знаходив. Зброя його робила те саме, що могла б, перебуваючи в руках Кунрада, а застережливі думки іноді сягали ще далі.
Цього разу загін промчав лісовими дорогами, не затримуючись ніде. Останньою на шляху залишалася дамба біля Лессена. За такої погоди пересування ворожих загонів залишало більш як помітні сліди, та все було спокійно. Ліс стояв тихий та мирний.
Загін рушив у напрямку замку. Обоє відстали, як бувало не раз, коли старий воїн бажав побути наодинці з вихованцем. Несподівано зупинивши коня, Кунрад застиг у сідлі, про щось розмірковуючи, а потім неквапно рухнув поводдями. Ставши поперек дороги, кінь переминав копитами. Загін зник за горбочком, стало тихо.
— Мастере Кунраде, — не витримав Деніел, — щось сталося? Чому ми зупинилися?
— Гадаю, нічого, — зрештою мовив той. — Усе гаразд. Але хочу переконатися. Чекай тут.
Охоплений незрозумілою тривогою, Данило залишився на місці. Нетерпляча рука натягла поводдя, а він спостерігав, як вершник неквапно віддаляється, повертаючись тим самим шляхом. Кінь зупинився унизу біля потічка і, скочивши на землю, Кунрад стояв, роздивляючись. Що побачив старий вояк такого, що змусило повернутися? Що непокоїло його? Адже сам Деніел міг заприсягнутися, що в усій окрузі нема зараз жодного ворога. Здалека долетіло кінське іржання. Це був загін, який охороняв дамбу, адже обоє не встигли від’їхати далеко.
Од глухого звуку арбалетного пострілу здригнулось усе тіло, і Данило побачив, як коротка стріла вдарила коневі Кунрада в шию. З диким іржанням скакун став дибки, видерши поводдя з руки вершника, і впав на землю, б’ючись та кривавлячи суху траву. З кущів вибігли озброєні люди. Їх було не менше двох десятків, і, оточивши Кунрада, вони спрямували на нього зброю.
Усе відбулося надзвичайно швидко, і розгубленість Деніела тривала якусь мить. Звідки вони взялися, важко було уявити, адже жодного ворожого сліду загін не знайшов. Та щойно Кунрад вихопив меча, ноги Данила стиснули боки скакуна, готуючись до кидка у саму гущину супротивників.
— Утікай! — кричав Кунрад, вимахуючи мечем. — Геть звідси! Приведи загін!
Та все було марно. Давши коневі чобітьми під живіт, Данило летів на націлені у нього арбалети, намагаючись злитись із кінською шиєю і чимшвидше здолати цю відстань. Думки про те, що станеться далі, зникли самі собою, важкий палаш у правиці здійнявся догори, а крик мимоволі вихопився з грудей, наче справді міг налякати численних нападників.
А далі сталося диво. Опустивши меча й не звертаючи уваги на ворогів, Кунрад вибіг наперед і застережливо підняв руку, зупиняючи Деніела, який на повному скаку врізався в їхній натовп. Кінь хропів, а вудила дерли його рота і мало що бракувало, щоб велетенський вершник не затоптав свого вчителя, в якого наче Господь забрав розум.
Вони стояли усі разом, опустивши зброю, і дивилися на Деніела.
— А тепер забирайтеся, — промовив Кунрад, зробивши їм знак рукою. — Геть.
Галявина навколо потічка швидко спорожніла, а невдовзі стих і шурхіт листя під ногами невідомих вояків.
— Хто це, мастере Кунраде? — тільки й мовив Деніел. — Що відбулося?!
— Це був твій іспит. Останній, — відповів Кунрад, усідаючись на круп мертвого коня. — Зараз мені приведуть іншого. Я змучився.