Выбрать главу

Та одного разу, коли сіло сонце, а у фортеці запалили смолоскипи, де Агостіні закликав його до себе.

— Чи залишилися у синьйора Лукані сили після двобою з воїнами султана? — запитав Марко.

Десь у грудях закалатало, і Лук’ян побачив, що пальці його ворога лягли на руків’я рапіри. Поруч у підвалі, де лише відблиски вогню скакали по стінах, не було нікого.

— Так, синьйоре Марку, — намагаючись імітувати його манеру, схилив голову Лук’ян.

— То чи не матимете ви бажання схрестити і зі мною шаблю, аби навчити мене деяким секретам?

Що він замислив? Хизир перебував тут, в Аль-Джазаїрі й зараз, напевно, спав. Невже де Агостіні дозволить собі убити його, Лукані, просто зараз, коли він потрібен реїсам?

Лук’ян мовчки витягнув шаблю і приготувався до бою. Марко продовжував усміхатися, маневруючи навколо нього, а потім зробив випад.

— Мені подобається ваша манера бою, — жартував кращий воїн. — Вона цікава. Вочевидь, цей стиль народився од вашого бажання скопіювати мене, хоча я вас не вчив. Тим цікавіше.

Його випади ставали наполегливішими і витонченішими, хоча відчувалося, що неаполітанець дбає про те, аби не скалічити супротивника.

— І оце бажання зберегти свій клинок також схвальне. Тут ти мене правильно зрозумів. Товкти ним у чужий без толку не треба — лише коли нема вибору. А ось одну річ ти ще не втямив. Спробуй сам.

Прорахувати дії де Агостіні було справді важко. Але Лук’янові вдалося. І сталося це тієї самої миті, коли вістря рапіри застигло упритул до його грудей.

— Укол у ваших руках ефективніший від удару, — впевнено мовив Лукані.

— Укол взагалі ефективніший за удар, — відповів той. — І я здивований, що ніхто цього не розуміє. Хоча… усі вони не вчилися у великого Трамаццоне.

— Я також не вчився, — нагадав Лук’ян.

— Ти — особливий випадок, — упевнено мовив Марко. — Ти ознайомлений з геометрією, хоч у палаці еміра Тлемсени, гадаю, це називалося інакше.

— Що таке геометрія?

— Наука про відстань і напрямок, лінії та швидкість…

— Це наука великого ученого Аль-Біруні! — вигукнув Лук’ян. — Її мене навчав Абу Хашир.

— До цієї науки доклалися багато людей, — усміхнувся Марко. — І першими з них були греки Архімед і Арістотель, які жили задовго до твого Аль-Біруні. Втім, суть та сама. Двобій на будь-якій зброї — це геометрія. Це лінії прямі та криві. Це кола. Усе це легко зрозуміти художникові. Й ученому. Лінії вченого залежатимуть від учення його попередників. Лінії художника вільні й залежать лише від нього. Я художник. Ти — учений. Тому я завжди переможу тебе. Але я хочу тебе навчити. Ти будеш моїм учнем? Комусь я маю це передати. Ти раб Хизира. За великим рахунком я — також. Але тобі вже не місце серед османських воїнів. Ти будеш моїм учнем?

— Так, синьйоре, — увесь терпнучи, відповів Лук’ян.

— То ставай у позицію. І забудь про сон.

— Я вже забув.

— Отже, запам’ятай перше. Тобі це буде легко. Не знаю, як ставиться до цього твій Біруні, а стародавні латиняни відкрили таке поняття — траєкта. Це лінія, котру робить будь-яка точка, що рухається. Лінія, що існує лише у твоїй уяві, якщо ти стежиш за нею очима. А нас цікавить єдина точка — вістря клинка супротивника. Зараз твоє у найближчій од мене точці. Щоби вколоти мене, йому належить подолати відстань в один лікоть. Укол — завжди пряма лінія. Щоб рубонути мене — потрібен замах. Рука твоя мусить зробити криву лінію, а клинок — ще кривішу, бо він довший од руки. Пряма лінія завжди коротша від кривої, отже, на укол потрібно набагато менше часу, ніж на рублячий удар. Що треба іще? Ти бачиш мою зброю? Її перерубає навпіл будь-хто з реїсів. Але цього ще досі не сталося. Коли мене вже не буде, ти, якщо доживеш до старості, згадаєш мої слова. Рапіра — ось зброя наступних поколінь. А можливо, вони вигадають щось інше, проте клинок стане набагато легшим і ворога вбиватимуть не гранню його, а вістрям. Просто зараз до цього ще не дійшли, як не знали колись науки про усі ці лінії.

Із завмиранням серця слухав Лук’ян пояснення досвідченого воїна, вбираючи, наче вологу, цю складну й водночас просту науку. Й одразу ж безліч запитань виникали у його голові, іноді навіть таких, на які де Агостіні не міг відповісти.