Захмелілий та вдоволений, Данило садив їх по черзі, жартуючи та обіймаючи за круті сідниці, аж доки не обирав зрештою одну, до якої відчував найбільше бажання. І не було серед них жодної, яка, отримавши на прощання свої пів гульдена, не випитувала, коли той зайде наступного разу, заздалегідь набиваючись у коханки.
Цього разу він так і не дістався до місця, де показував свої дива Уолвут. Натовп збирався з іншого боку від ешафоту. Люди стовбичили, задерши голови. Проштовхавшись ближче, Данило побачив корабельний канат, натягнутий між балконами будинків, що зійшлися під кутом, до якого прихилили грубу жердину. Всі чекали. Купка іспанських вояків стояла осторонь, і думка, що повинна відбутися чергова страта, промайнула у нього. Але у натовпі сміялися й жартували, тому він вирішив зупинитися.
Худорлява дівчинка у червоному трико лізла по жердині догори, а видершись, схопилася рукою за поруччя і стала на грубу мотузку. Гомін юрби припинився, і вона зробила крок, а потім, відпустивши поруччя, пішла над площею. Дівчинка робила це легко, і світлі чобітки, щільно обтягуючи її стрункі ніжки, впевнено крокували над прірвою, а тоненькі руки балансували над головою, допомагаючи тримати рівновагу.
Серце Деніела завмерло. Від розуміння, що сам так зробити він ні за що не зміг би, кулаки несамохіть стиснулися, наче могли чимось посприяти їй. Поможи їй, Господи… Падіння на вимощену каменем площу з такої висоти означало неминучу загибель. Шлях дівчинки тривав неймовірно довго, і груди його наче самі зітхнули з полегшенням, коли тендітна рука зловила поруччя іншого балкона.
Натовп ляскав у долоні, гукаючи знизу. Перепочинок тривав недовго, і дівчинка знову стала ногою на канат. Тепер усе відбувалося складніше. Дійшовши до середини, вона зупинилася й кілька разів підігнула коліна, від чого грубезна мотузка спружинила, підкидаючи легеньке тіло. Балансуючи руками, дівчинка вирівняла положення і ще більше розгойдала опору під ногами, а потім, вигнувши тіло, відштовхнулася і зробила сальто назад через голову. Ноги відірвалися від каната й, описавши коло, потрапили туди, де стояли мить тому. Схлип переляку вихопився одночасно зі сотень грудей, коли руки її вимахнули, намагаючись утримати тіло у правильному положенні. Це вдалося. А далі ноги донесли акробатку до першого балкона, де було безпечно.
Часто дихаючи, Данило, немов зачарований, робив кроки уперед, намагаючись роздивитися ту, яка мала сміливість виробляти такі дива на висоті. Але це ще не був кінець. Перекособочений каліка йшов крізь натовп, і люди кидали до його простягнутого капелюха монети, зароблені таким неймовірним способом. Данило підійшов ще ближче і кинув аж гульден. Каліка вклонився, дякуючи, і зник між людей.
А вистава тривала. З ближчої відстані жінка виглядала дорослою, і лише легка худорлява статура робила її здалека схожою до дівчинки. Біля самої жердини стояв хлопець у вбранні блазня. Коли він рухав головою, дзвіночки на його яскравій дворогій шапці видавали чарівні звуки. Вимахнувши рукою, він підкинув догори маленький запалений смолоскип, який одразу ж опинився в її худій ручці. За ним полетів другий. Яскраве біле полум’я не давало диму, натомість розкидало навсібіч іскри, які гасли, не досягаючи землі.
Тримаючи обидва в руках, вона знову здолала половину відстані й хутко розвернулася, балансуючи ними. Її коліна підгиналися, розгойдуючи натягнутий канат, і Данило зрозумів, що станеться далі. Тепер божевільне сальто акробатка мала зробити зі смолоскипами в руках. Здавалося, серце зупиниться. Роззявивши рота, він стояв із задертою головою, промовляючи самими губами. Ще один поштовх колін — і світлі чобітки мали відірватися від каната, щоб, майнувши над головою, знову стати на нього.
Постріл бабахнув зовсім близько, відбиваючись од стін будинків так, що відчули не лише вуха — усе тіло. Ноги відштовхнулися від каната й, описавши коло, ковзнули по ньому. Це вже не був той чіткий та впевнений рух, як у попередніх спробах. Одна нога пішла набік, і, вимахнувши руками, артистка хитнулася, випустивши обидва смолоскипи, а потім, зачепивши боком грубезну мотузку, майнула донизу. В останню мить руки її намагалися схопити канат, та лише ковзнули по ньому.
Данило сам не розумів, як устиг збагнути, що діється, але наступної миті, коли вся юрба видихнула у повітря великий скрик жаху, одним кидком, давлячи когось перед собою, опинився внизу.
Те, що летіло у його простягнуті руки, не мало ваги. Воно було м’яким, маленьким, тендітним і зупинилося на них, навіть не встигнувши скрикнути. А розуміння, що таки встиг зробити це, прийшло лише згодом, коли мертва тиша розкололася несамовитими криками захоплення. Натовп ревів.