І коли рятівні думки лише почали складатися у голові Лук’яна, халіф тричі ляснув у долоні. Двері зали відчинилися, й чорні рабині принесли сюди келихи з вином за числом учасників дійства. Голова тріскала від напруги — настільки швидко тепер усе в ній складалося. Та події розгорталися ще швидше. Він не встигав. Ну! Чому ж мовчить Хизир? Чому не оголошує свого наступного ходу?! Це треба зробити якнайшвидше, і тоді, нахилившись до його вуха, Лук’ян матиме змогу повідомити про свої відкриття.
Цього не станеться. Пізно! Келих уже поставили перед бейлербеєм усіх морів, і він ковтав слину в передчутті смакування улюбленим напоєм.
— Нехай Великий Аллах благословить наш союз і цей напій, що скріпить…
Невідома сила штовхнула Лук’янове тіло уперед так, що він перекинув кілька фігур на полі, а слабкий та не надто впевнений голос наче сам вихопився з грудей, і у головній залі палацу прозвучало:
— Бий шайтана!
Халіф осікся на півслові, на якусь мить усе завмерло. А потім реїси скочили на ноги, схопившись за зброю, те саме зробили наближені халіфа й варта, і лише обоє володарів та Сінан залишилися сидіти на місцях.
— Як сміє слуга мого гостя розкривати рота у моєму палаці?
Голос Мухаммада Аль-Хасана дзвенів од гніву. Руки його сперлися на коліна, а підборіддя задерлося догори. Відкинувши рукою вилог чалми, він похилився у напрямку свого гостя.
— Як сміє невірний раб своїм брудним язиком у цих стінах промовляти ім’я шайтана?! Накажи стратити його!
На обличчі Хизира не здригнувся жоден м’яз.
— Підійди! — наказав він Лук’янові.
Той наблизився, похиливши низько голову.
— Що означають твої слова?
Лук’ян мовчки тремтів, передчуваючи біду, порівняно з якою усі попередні миттю забулися.
— Говори зрозуміло, інакше я позбавлю тебе життя просто зараз.
— Володарю… — опанувавши собою, проказав Лук’ян, — це означає… Не пий вина, воно отруєне.
Шум обурення прокотився рядами наближених халіфа. Крики залунали відусіль, а реїси скупчилися навколо Хизира, пильно дивлячись навкруги.
— Це нечувано!.. — голос Аль-Хасана переривався. — Великий Аллах свідок — у цих стінах… Ще ніколи… шановані гості… Хизир-бею! Накажи стратити твого слугу! Зараз! А інакше вся Іфрикія показуватиме пальцями з берега, коли плистимуть твої галери! Тобі не стане місця під поглядом Аллаха!
Хизир сидів, не змінюючи пози, і дивився, здавалося, у нікуди. Вигуки зрештою вщухли, і тоді його спокійний голос пролунав у величних стінах, де пахло зрадою:
— Розкажи, чому ти так вирішив. Говори, нехай усі чують.
— Володарю, — голос нещасного слуги, над яким нависла смерть, дзвенів од хвилювання, — могутній Мухаммад Аль-Хасан сказав тобі неправду. Він говорив, що ніколи не зустрічався з невірними і не вів з ними перемов. Це не так.
Тепер уже не витримав халіф. Скочивши на ноги, володар Іфрикії схопився за прикрашене діамантами руків’я шаблі. Та голос Хизира зупинив його.
— Клянуся Аллахом, я страчу свого слугу, якщо це наклеп. Але всі мусять почути його слова. Я сам наказував йому бути пильним. Говори!
— Володарю, — продовжив Лук’ян, — усі в Іфрикії називають фігуру, що нагадує великого звіра з хоботом — «альфіті». Я прислуговував у грі багатьом емірам і знаю це. Але доводилося мені прислуговувати й невірним, які зустрічалися з емірами Іфрикії. І вони називали цю фігуру «лицар» — тобто знаний шляхетний воїн на коні. Хоча правила, за якими вона ходить та б’ється, однакові як на Магрибі, так і в християн. Арабською їхнє «лицар» звучить «ракіб» — вершник. Завжди, коли відбувалася зустріч із чужоземцями, перед нею обговорювали правила. Я прислуговував, коли емір Тлемсени приймав дуже великого володаря невірних — кардинала Хіменеса. Кардинал доводив, що цю фігуру треба вирізати з дерева або кістки як воїна-людину, а не звіра з хоботом, хоч і згодився, що ходить вона так само. Чому великий халіф щойно назвав цю фігуру «ракіб», а не «альфіті», якщо ніколи не зустрічався з невірними? У шатрандж він грав з кимось із них, а отже, зустріч була довгою, бо шатрандж потребує часу. Значить, вирішували важливі справи. І якщо християнин зумів переконати його у тому, що це воїн, а не звір, то, найімовірніше, переконав і в усьому іншому. А отже, у халіфа завівся шайтан. Але навколо нема воїнів, щоб убити тебе, володарю, і твоїх реїсів. Нема великого флоту в бухті, щоби потопити твої галери, одна з яких варта трьох тутешніх. Значить, це замислили вчинити іншим способом. Як? Найлегше — отруїти. Досі усі страви подавали на одній великій таці — на усіх. І напої — у великих глечиках, звідки наливали усім. А тепер винесли в окремих келихах. Ось твій і твоїх реїсів. Вони можуть бути отруєні…